Про знаменитого бердичівлянина Валентина Моцного я давно мріяв написати. Справа в тому, що він мало балакучий і витиснути з нього якесь слово, а тим більше розповідати про себе, згадувати якісь життєві епізоди, випадки, цікаві факти… Тож зробити це вкрай важко.
Особисто знаю ювіляра вже майже сорок років, разом із ним працювали ще в старому клубі заводу «Прогрес». Протягом цих десятиріч дружимо, допомагаємо в усьому один одному: і в горі, і в радощі, тому і взявся за перо, щоб розповісти про Людину, яка по великому рахунку наполегливою працею виплекала себе сама.
Валентин Моцний – це конкретний, яскравий приклад для всіх земляків-бердичівлян: творити добро на цій землі, дарувати людям радість, бути максимально корисним для суспільства, для свого рідного Поліського краю.
…А життя у нього починалося, як у всіх нас – з дитинства. Школа, навчання у Київському державному училищі естрадно-циркового мистецтва, служба в армії, перші кроки артиста на професійній цирковій сцені… Із самого раннього дитинства, допомагаючи в усьому разом із своїм старшим братом Віталієм своєму батькові Володимиру Іллічу, він пізнав що таке – праця. Тому, мабуть, і невипадково в юні роки (в п’ятнадцять років) він захоплюється спортом (та ще і яким важким), коли на тренуванні проливається стільки поту, тим більше, що тренер у нього був вимогливий і досвідчений, відомий у світі боксу – Микола Самойлов. У цій секції з боксу Валентин тренувався тоді ще у спортивному залі заводу «Комсомолець» і навіть провів ряд переможних боїв. Та закоханість у цирк все ж таки взяла верх. А перші кроки у такому важкому виді спорту, як бокс, тільки загартували юнака для майбутнього сходження до найвищих висот у цирковому мистецтві. Сьогодні, коли Валентин Володимирович на «заслуженому відпочинку», згадуючи свою молодість, каже, що першим коханням все ж таки став цирк.
Пригадую ті далекі роки, коли у 1987 році Валентин повернувся у рідний Бердичів, щоб нарешті здійснити свою зіркову мрію – організувати циркову студію. І ця його титанічна робота розпочалася на моїх очах. Уявіть собі, скільки спеціальностей треба опанувати керівнику такого колективу, та ще й такого складного виду мистецтва, як цирк. Намагаюся все ж перерахувати: учитель-наставник, тренер, адміністратор, бухгалтер, слюсар, оператор з освітлення, звукорежисер, режисер-постановник програм, інженер-конструктор, винахідник, водій, тесляр і, звичайно, сценарист… Всім цим арсеналом справно і професійно володіє Валентин Моцний. Сьогодні його сміливо можна назвати доктором наук та професором у галузі циркового мистецтва. Окремо хочу зупинитись на його «козирній карті» – інтуїції. Для учителя-наставника – ця людська властивість просто необхідна, адже у маленькій дитині треба уміти відчути і безпомилково побачити талант, прийняти єдине вірне рішення. Він ніколи не дозволяв собі помилитись у виборі своїх майбутніх вихованців. Тим самим даремно не обнадіював ані дітей, ані їхніх батьків. Так, Валентин Моцний – це справжній талант. І таких людей у народі називають високим і заслуженим словом – «Майстер»!
Молодий артист-початківець деякий час працював у Київському державному цирку. Добре пам’ятаю його фантастичні номери, серед яких були і мої улюблені: «Силові акробати», «Гімнасти на мачті» та «Гирьовий силовий жонгляж» – саме цей номер Валентин передав у спадок своїм талановитим вихованцям–бердичівлянинам: Юрію Тихончуку, Сергію Білику та Ігорю Кусяку. Цей виступ завжди сприймався з особливою теплотою.
1979 рік у житті тоді вже відомого, авторитетного і популярного артиста цирку був вирішальним і знаковим. Він знову повертається до рідного Бердичева і створює єдину у області дитячу циркову студію «Диваки» і тим самим проявляв себе як здібний організатор. Та у1985 році керівництво Житомирської обласної філармонії запрошує його на посаду артиста оригінального жанру гастрольного колективу. Попрацювавши артистом два роки він все ж таки вирішує повернутись у рідне місто, але тепер вже назавжди. Незабаром очолив гурток циркового мистецтва у тодішньому Палаці культури і техніки заводу «Прогрес», а у 1988 році студії «Диваки» присвоїли почесне звання «Народний аматорський колектив». Варто назвати найперших учнів відомого Майстра. Це талановиті: Світлана Бардадимова, Ігор Коваль, Анастасія Ковальська та Петро Герасименко, які спочатку і були основою всієї циркової програми «Диваків».
Валентин Моцний по справжньому відданий своїй улюбленій справі, а найголовніше, він майстерно і з великим бажанням наполегливо працював, згуртувавши колектив однодумців. Зумів створити неординарний мистецький колектив високого професійного рівня, а в умовах сьогодення (що теж важливо) і конкурентоспроможний. Це і стало початком славної і великої справи. Крім того Валентин став неабияким новатором: власноруч розробляв і нові цікаві сценічні костюми, знаходив нові рішення у постановці номерів, навіть народжував ідеї для нових смішних клоунських реприз. Особисто мене здивував його бездоганний музичний смак. І про цей факт кажу невипадково. Адже саме у цей період, після завершення роботи в білоруському ансамблі «Сябри», я повернувся теж у рідний Бердичів і працював деякий час артистом у «Диваках», відповідаючи за музичний супровід усієї циркової програми. А з часом з’явилася моя пісня на вірші творчого побратима Анатолія Кондратюка «Бердичівські «Диваки»
Одночасно зі мною тоді влився в колектив ще один бердичівлянин, який на той час закінчував інститут культури, це – В’ячеслав Олійник. Він допомагав Валентину Моцному у постановці та режисурі нових номерів, був генератором нових творчих ідей і задумів. До речі, В’ячеслав – син легендарного бердичівлянина спортсмена-важкоатлета, тренера, багаторазового переможця чемпіонатів Європи серед ветеранів – Валентина Олійника. Сьогодні вся родина Олійників вже понад двадцять років мешкає в Ізраїлі, а В’ячеслав залишився у мистецтві, працюючи там арт-продюсером.
Саме у 1986-1988-ті роки, коли колектив досягнув зрілості, майстерності та популярності, гастрольний графік почав мінятися і географічно. «Диваки» зі своєю цікавою і самобутньою програмою побували майже у всіх куточках України. Були у Болгарії, Польщі, Білорусії, де виступали у багатьох містах. Колектив брав участь також і у великих «Гала-концертах». Нарешті з’явилися у цирку і перші власні зірочки: уже згадані Світлана Бардадимова, Ігор Коваль, Анастасія Ковальська та нові - Ігор та Олег Томчуки (тепер вже артисти Київського державного цирку), Олександр Свирщ (сьогодні працює за фахом у Америці), Моцний-молодший – Денис.
Але найвищих висот у цирковому мистецтві досягли: Наталія Василюк (сьогодні вже викладач Київської державної академії циркового і естрадного мистецтва) та кращий вихованець Валентина Володимировича, всесвітньовідомий артист, справжня зірка цирку – Анатолій Залевський. Але факт є фактом! Бердичівська циркова школа Валентина Моцного виховує легендарних артистів зі світовим ім’ям. І тут доречно буде підкреслити, що найперші кроки та ази у цирковій акробатиці тоді ще маленький Толік отримав саме у досвідченого Валентина Моцного. А з часом передав та поставив свій власний номер «Еквілібр з гирями», з яким він і вступив до Київського державного училища естрадного та циркового мистецтва.
По великому рахунку, щастя майстра-наставника Валентина Моцного складається із перемог його учнів, і йому є ким і чим пишатися: Анатолій Залевський – зірка, якою захоплюється увесь світ, володар Гран-прі та Золотої медалі найпрестижнішого Міжнародного фестивалю «Mondial du Cirqve Demain» («Цирк завтрашнього дня») у Франції 1998 року. Переможець світового конкурсу циркового мистецтва в Монте-Карло (1999 рік). Серед чотирьох нагород у цьому конкурсі він отримав Гран-прі, вищу світову нагороду «Золотий клоун». Але на досягнутому Анатолій Залевський не зупиняється і створює свій власний театр «Різома» і з яким гастролює практично по всьому світові. Цей феєричний мистецький колектив періодично бере участь у популярних телевізійних програмах: Євробачення, Уімблдонський турнір, «Формула-1»…
Стає зрозумілим, що артисти цього театру представляють нашу державу на самому високому світовому рівні, достойно захищаючи честь нашої рідної неньки-України.
Заслужений артист України Анатолій Залевський – митець усього світу, але завжди бажаний гість у рідному місті, де постійно представляє свої нові творчі програми.
Як бачимо, сьогодні справа, яка започаткована у свій час Валентином Моцним, має своє логічне продовження. Потужно та майстерно працюють й інші циркові студії вже його учнів: народна аматорська циркова студія «Диваки» (МПК ім. О. А. Шабельника) – керівник Світлана Бардадимова; дитяча циркова студія «Візаві» (МПК ім. О. А. Шабельника) – керівник Ігор Коваль; зразкова циркова студія «Жанр» (ЗОШ № 5) – керівник Петро Герасименко; циркова студія під керівництвом Олега Томчука (м. Харків) і, нарешті, Арт-студія «Різома» – керівник Анатолій Залевський. Цей мистецький центр знаний в усьому світі. Отже, творча родина Валентина Володимировича Моцного стала настільки великою, що всіх дуже важко перелічити.
З особливою теплотою, вдячністю та шаною відгукуються учні про свого учителя. Світлана Бардадимова, зокрема, говорить: «Я вдячна долі, що звела мене з ним, що однією з перших вже понад тридцять років тому я потрапила до його студії, вивчилася і тепер, дякуючи йому, досягла творчих успіхів. Наших талановитих дітей знають не лише в Україні, а і в усьому світі».
Петро Герасименко наголошує: «Він відкрив для мене двері у світ циркового мистецтва. Я і не думав тоді, що захоплення цирком стане справою усього мого життя. Валентин Володимирович – гідна людина. Я ніколи не чув, не пам’ятаю жодного випадку, ні в юнацькому віці, ні у дорослому, щоб він підвищив на когось голос. Це справжній педагог із великим тактом та життєвою мудрістю. Наша студія «Диваки» була справжньою творчою майстернею Валентина Моцного. Там ми отримували досвід, якого не міг дати жоден навчальний заклад…»
Сьогодні у цих студіях виховується вже третє покоління майбутніх циркових артистів, а, по суті, ці дітки – зіркові онуки знаменитого вчителя-наставника, які в свою чергу вже перемагають у багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях, зокрема: «Україна має талант», «Понтійська арена», «Українська родина», «Вогні цирку», «Циркове майбутнє», у Міжнародному фестивалі циркового молодіжного мистецтва (м. Даугавпілс, Латвія), «Діалог поколінь – джерело майбутнього Європи» (м. Седльце, Польща).
Та це лише частина численних конкурсів і фестивалів, на яких маленькі мешканці нашого міста були переможцями і гідно представляли наш Поліський край.Багато артистів вже третього покоління «Диваків», серед яких брати Герасименки, Марія Рачицька, Анастасія Мазур, Валерій Волинець, Денис Моцний, Володимир Ковальський та інші, сьогодні дарують своє високе мистецтво за кордоном: у Франції, Німеччині, Туреччині, Голандії, Росії,…
За значний особистий внесок у розвиток національної культури Валентина Моцного нагороджено грамотами, Дипломами та подяками. Він також отримав державну відзнаку – «Заслужений працівник культури України» та високу нагороду – «Орден за заслуги перед містом Бердичевом». А нам, бердичівлянам, лишається сердечно подякувати головному герою цього оповідання за його велику плідну працю на благо нашого міста та щиро побажати ювіляру нових творчих злетів, перемог, залишатися ще довгі роки турботливиим наставником. мудрим порадником. І надалі дарувати людям радість.
Що ж, не забувайте, дорогі
циркові артисти, і дорослі,
і малі: ваш єдиний тато Карло –
Валентин Моцний!
БЕРДИЧІВСЬКІ «ДИВАКИ»
В Бердичеві, як і на всій землі,
Мінялися століття і епохи…
Було колись: збігалися малі,
Бо в місто забредали скоморохи.
Творили на базарі балаган –
Аж публіці хотілося літати!
А потім йшли, немовби у туман…
Та їхня кров себе давала знати.
Бердичівські веселі циркачі
І Моцний Валентин – ваш тато Карло,
Вам віддають арен своїх ключі
Москва, Париж і навіть Монте-Карло!
Родились хлопці моцні і міцні,
До ніг і рук – вони ще мали крила,
І тільки там, і тільки в вишині
Підносила їх доля і носила.
Такі вони й тепер: із творчих мук,
Із пошуку, з нелюдського зусилля
Народжується диво, диво-трюк!
Найбільше щастя, найсолодша хвиля.
А з цього дива – наші «Диваки»,
Яким дано ніколи не старіти.
Бо за зірками знову зірочки –
Бо в кожного із них крилаті діти.
Летять у світ із рідного гнізда,
Шліфують свій талант, неначе камінь.
І хай там що: чи радість, чи біда, –
Лишаються назавжди диваками.
Анатолій
Кондратюк
Просмотрено: 1216 раз
