Закохані в дорогу

Водій громадського транспорту - це професія на все життя, яка єднає багатьох людей закоханих у дорогу і транспорт. З нею ми стикаємось щодня їдучи на роботу, у справах чи кудись в гості, і здається знаємо про неї все, так як і про свій щоденний маршрут…

У нас жартома кажуть, що водії маршруток чи автобусів є послідовниками давньоримського державного діяча Гая Юлія Цезаря, який міг робити кілька справ одночасно, так само і вони: говорячи по телефону, кермують слідкуючи за дорогою і при цьому ще й решту примудряються відрахувати пасажирам. Але мабуть ніхто з нас серйозно не задумувався над тим, як воно, щодня виходячи з дому, сідати за кермо і брати на себе відповідальність за десятки, а то й сотні життів людей, які користуються громадським транспортом.

За що люблять, і чи таки люблять, водії свою професію, ми дізнавались у співробітників одного з найбільших у Бердичеві підприємств, що займається пасажирськими перевезеннями - ТОВ «АТП 11837», незадовго до Дня автомобіліста, який припадає в цьому році на неділю 27 жовтня.

Адже протягом багатьох років, це підприємство, обслуговує не лише кілька міських маршрутів, а й здійснює міжміські та приміські перевезення, останні, до речі, повністю обслуговуються автобусами АТП.

За словами керівництва підприємства, на сьогодні в автопарку, який щороку оновлюється, нараховується більше 80 машин таких марок як  «Еталон», «ЛАЗ», «ПАЗ», «Богдан», «Рута», «Газель», «Мерседес» та багато інших.

Всі автомобілі щодня долають десятки і сотні кілометрів для того щоб доставити людей у пункт призначення, для водіїв це не тільки робота, а й задоволення. Варто лише почути, як вони кажуть «дорога» і розумієш, що більшість з них закохані в свою роботу і їм не набридає їздити знайомими маршрутами вже багато років, бо це щоденні нові враження і люди.

Що ж це як не любов? Саме любов до транспорту і надихає вже більше сорока років Миколу Оксентійовича Татчина, водія приміських рейсів АТП, на невтомну працю. Молоде подружжя Татчин з Вінничини сорок років тому приїхало в Бердичів і залишились тут жити. Пан Микола, у 1971 році влаштувався на роботу в автопарк де й працює й досі.

За свій більш ніж сорокарічний стаж роботи на підприємстві він пройшов шлях від водія міських та приміських рейсів до начальника колонни, посаду якого він обіймав більш ніж 20 років. Микола Оксентійович напівжартома розповідає, що його зачепила і оселила в Бердичеві любов до транспорту. «Ніяк не можу покинути цю роботу, - посміхаючись, розводить руками чоловік, - зараз нам стало краще працювати, колектив дуже хороший і Олександр Васильович Ревега, турбується про всіх, часто зустрічається з працівниками, не забуває про нас, стоїть за нас горою», - зазначає чоловік.

Ранок водіїв починається близько 5 години, їх привозить на підприємство спеціальний автобус, після цього вони проходять щоденні «процедури»: люди – медогляд, а транспорт перевіряють механіки і - в дорогу. Завершується робочий день водіїв близько 22.00 години вечора.

А доріг водіям довелось побачити чимало, адже вони щодня проїздять сотні кілометрів, і як зазначають працівники АТП, вони змінились не на краще. Як і люди, - відзначив Петро Валентинович Яворський, водій міжміських маршрутів,- зараз наші люди стали більш агресивними. Раніше, коли хтось старший зайде в автобус, молодші одразу ж поступались місцем, якщо не було вільних, а зараз це рідкість. Мабуть, так виховуєм», - зазначив пан Петро. Чоловік з родиною приїхав в наше місто з Прип’яті, після Чорнобильської трагедії, і влаштувався водієм в міський автопарк, де й працює нині, щодня возячи людей на Київ, Житомир, Вінницю. Свою роботу він любить за можливість приносити користь людям, коли виходячи з автобуса, пасажири кажуть йому «спасибі» за хорошу поїздку.

Чимало в автопарку авто, що їздять на міських маршрутах. В середньому за день міська маршрутка проходить більше 250 кілометрів, - розповідає Ігор Петрович Юрковський, водій міського маршруту №6, який теж працює в автопарку не один десяток років. Він любить свою роботу, бо за кермом ще з дитинства і просто не уявляє свого життя без транспорту. Маючи за плечима 35 років трудового стажу на АТП, пан Ігор зазначає, що зараз дещо складніше працювати - люди стали злішими, а штрафи ДАІ виросли в кілька разів. Втім, не зважаючи на всі ці нюанси, він любить свою роботу: «А куди ж я дінусь? Мушу любити свою роботу!», - з посмішкою розводить руками бердичівлянин.

Автомобільний транспорт є найважливішою системою життєзабезпечення будь-якого міста, незалежно від кількості проживаючих у ньому мешканців. Усі ми щодня користуємось транспортом, а значить – вашою працею. І це професійне свято – ще один привід для нас висловити слова вдячності за вашу працю.