Як Шевченко у Бердичів їздив

Нині Бердичів знову, як і завжди, віддає шану великому генію українського народу Тарасу Шевченку. Його доля в усі історичні часи так чи інакше впливала на події в нашому місті. Звернемось до історичних фактів і пригадаємо, що ж поєднує великого поета-демократа і наше місто, що приводить  кожного з нас щорічно на Шевченківське свято?

Перш за все — це творчість поета. Через це для кожного громадянина України, для кожного жителя нашого міста Тарас Шевченко є полум’яним патріотом вільної України.

На жаль, історично не доведено, що Шевченко дійсно побував у нашому місті, хоча про це і згадується в томі «Житомирська область» із серії  книг «Історія міст і сіл Української РСР», виданої 1973 року. Дослівно там написано так: «Восени 1846 року в місті побував Т.Г. Шевченко, який зробив тут кілька малюнків та записав кілька народних пісень». Але до сьогоднішнього дня нам так і невідомі ні малюнки, ні пісні, нібито записані Шевченком у нашому місті. Хоча іншого поштового тракту з Кам’янця-Подільського до Житомира, довжиною 276 верст, як через Райгородок, Бердичів, Кодню тоді просто не було. А передостанньою перед Житомиром поштовою станцією під час триденного переїзду Шевченка на перекладних з 3 по 5 жовтня 1846 року з Кам’янця-Подільського до Житомира було все-таки повітове на той час містечко Бердичів.

Коли навесні 1847 року Шевченка арештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, то в Бердичів уже 7 липня від цивільного київського губернатора Фундуклея відразу прийшла поліцейська депеша циркуляру «третього відділу власної його Імператорської величності канцелярії» за № 1548 — городничому, і за № 1550 — ісправнику такого змісту: «Государь-император высочайше повелеть соизволил: напечатанные произведения (Шевченка) запретить и изъять из продажи. … Если означенные сочинения имеются в продаже у здешних книгопродавцов, отобрать их». Залишається загадкою, як поспішали виконувати губернаторську волю у Бердичеві. Гадаємо, що книготорговці в місті були. Але сьогодні ми бачимо, що витравити із свідомості народу, що був такий — Шевченко, царизму так і не вдалось.

У лютому 1848 року бердичівському ісправнику та городничому надійшло нове послання: «… Согласно разрешения генерал-губернатора даю вам знать, что запрещенные сочинения Шевченко, если у кого окажуться, следует отбирать, но без всяких розысков и обысков».

15 червня 1859 року до Бердичева прийшов новий циркуляр цивільного губернатора Гессе, про можливий приїзд Шевченка в Київську губернію для поліпшення здоров’я та малювання етюдів з натури, такого змісту: «… предписываю по прибытии Шевченко в ваше ведомство учредить  за ним самый строгий надзор».

Доводиться лише шкодувати, що не заїхав під час цієї останньої мандрівки в Україну Тарас Григорович у Бердичів, залишаючи місцеву поліцію без діла, а нас з вами - без достовірного факту про дійсне перебування великого генія в нашому місті.

Визнання Шевченка в Бердичеві прийшлося на буремні роки встановлення радянської влади. Вже у травні 1919 року вулиця Нікольська була перейменована на вулицю Шевченка. Так вона називається і по нинішній день.

У двадцяті роки ХХ ст.  у дати його народження виходили тематичні сторінки місцевої газети «Радянський шлях». А 8 березня 1927 року всім тримісячним передплатникам були розіслані, як безплатний додаток, великі художні портрети Т.Г. Шевченка.

54 роки тому, у 1960 році, перед входом до парку культури і відпочинку, було встановлено пам’ятник Кобзареві, автором якого є знаменитий наш земляк, скульптор П.М. Криворуцький.

У 1965 році після закінчення будівництва нового приміщення школи № 1 їй було присвоєно ім’я Т.Г. Шевченка, а невдовзі перед фасадом на постаменті було встановлено погруддя поета, яке, на жаль, не збереглося…

22 березня 1990 року на хвилі перебудовчих вітрів у приміщенні газети «Радянський шлях» у Бердичеві було організовано міське Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка. Його тоді очолив наш бердичівський поет Михайло Пасічник.

А 22 травня 1990 року, 24 роки тому, вперше в Бердичеві проводилося біля пам’ятника Тарасові свято пам’яті Кобзаря. Вперше в Бердичеві в той день було піднято національні прапори.

Шевченківському святу тоді було відведено цілу сторінку міськрайонної газети «Радянський шлях». Шевченкові слова «Свою Україну любіть…» і до сьогодні супроводжують назву місцевої газети «Земля Бердичівська». А з 22 травня 1990 року загальноміське Шевченківське свято в день перепоховання Великого Кобзаря проводиться щорічно, воно стало традиційним. На жаль, в окремі роки воно перетворювалось на політичні дискусії протилежних одна одній політичних сил, чого не повинно бути, особливо в присутності учнів, які приходять віддати шану великому поету-демократу.

В усі часи, незалежно від кольору прапорів, переконань і вірувань людей, Тарас Шевченко стояв і буде стояти на захисті національних інтересів України.

Шевченко спонукає кожного з нас до свідомого й чесного життя. Він викликає гордість за людську гідність, за мужність і велич людського духу. Він вимагає, щоб у нас була одна правда і для трибуни, і для повсякденного життя. Він жадає, щоб ми залишили на цьому світі прекрасний слід наших бажань, нашої наполегливої праці на благо України, на благо нашого рідного міста, яке шанує Шевченка.