Міжнародна мережа “Карі” кидонула бердичівських дітей на гроші?

Безсумнівною перевагою ринкової економіки над радянською системою є торговельні відносини. Розвиток торговельної мережі дав можливість нинішньому поколінню українців вибирати магазини на свій смак та гаманець, чого були, фактично, позбавлені їхні батьки. Тепер ми рідко вистоюємо у довжелезних чергах за дефіцитним товаром і не миримося із хамським ставленням продавців. Якщо десь у чомусь нам не сподобалося обслуговування у магазині, наступного разу ми підемо до іншого, де більш привітні та ввічливі продавці.

Правда, в останні роки менш потужні магазини почали витісняти з ринку великі супермаркети. Попри свою беззаперечну зручність, вони таять у собі і певні небезпеки. Наприклад, ви зайшли у супермаркет за одним тільки хлібом, а виходите із нього з цілим пакетом покупок та напівпорожнім гаманцем. Це вже психологія: все у магазині здається потрібним цієї миті.

Такі ситуації спустошують гаманець двічі. Роблячи велику кількість покупок, далеко не кожен потім переглядає чек. А даремно: вартість товарів у ньому можуть відрізнятися від цінників, зазначених безпосередньо на полицях. Зазвичай, різниця не дуже велика (щоб не надто кидалося у вічі), але “копійка до копійки” і: для вас — втрати, для магазину — незапланований прибуток.

Справедливості заради, адміністрація супермаркетів (принаймні — бердичівських) не надто сперечається зі спостережливими покупцями: якщо останні виявлять відмінність у ціні, їм обов’язково повернуть решту, ще і вибачення попросять. Принаймні, у тих маркетах, де дорожать репутацією та поважають покупців. Адже у торгівлі одне із найважливіших правил — клієнт завжди правий.

Та так буває не скрізь. Яскравий приклад цьому — магазин “Карі”, який нещодавно відкрився у Бердичеві. Асортимент маркету чималий — від взуття та одягу, до сумок та різних аксесуарів. Проблема тільки у тому, що “зайшли” ці люди у наше місто зовсім не “по-бердичівські”. Простіше кажучи: з обману. У чому довелося переконатися днями і місцевим покупцям.

Один із моментів. Кілька днів поспіль по центральному телебаченню “крутилася” заманлива реклама магазину “Карі”, де пропонувалася знижка у 30% на усі види товару. Про це ж сповіщали й інформаційні ресурси у бердичівському “Карі”. Городяни кинулися за такою “шарою”, та виявилося, не все так просто: знижка дійсно є, але не на увесь товар, а тільки на взуття та одяг. Згадавши історію про дармовий сир, дехто розвертався і йшов, а інші, заради цікавості, все ж прямували у торговельні ряди, нерідко потім виходячи із покупками.

Та показовий факт — інший. Хоча б тому, що стався із дитиною у День захисту дітей безпосередньо у цьому магазині. Пам’ятаючи дійсно добру славу житомирського “Карі”, одна бердичівська студентка (до речі, неповнолітня) вирішила завітати і у бердичівський аналог магазину. Повернення звідти виявилося повним розчаруванням, що відомо стало вже згодом. Загалом, у магазині дівчина запримітила собі недорогі туфлі та так званий клатч — маленька жіноча сумка-конверт. І перший виріб, й інший спокусив ціною. Особливо — клатч, на якому було зазначено ціну у 55 гривень, що для студентки є важливим фактором. Може дівчина ще й подумала б, але була вже п’ята година вечора, справа наближалася до закриття магазину, тож продавці підганяли із прийняттям рішенням.

Швидко розрахувавшись, дівчина із молодшою сестрою пішли з магазину. Вже на сходинках магазину дівчата замислились: щось не зійшлося у розрахунках. Стали, порахували, звірили свої підозри із отриманим чеком — вийшло, що за клатч заплатили більше на 34 гривні. Тобто — 89 гривень замість 55, які були зазначені на самій сумці. Повернутися до магазину і з’ясувати ситуацію дівчата вже не змогли: магазин одразу після їхнього виходу зачинили.

Того ж вечора про випадок дізналися наші журналісти і вирішили самі наступного дня завітати до згаданої торговельної точки. Візит, відверто, розчарував. Своєї вини тут так і не визнали. Повідомили, що вірною є ціна, зазначена у їхньому комп’ютері, а не на ціннику. Правда, запропонували повернути гроші за сумку (звісно, клатч потрібно було віддати назад у магазин), але ніяк не різницю у вартості. Та найбільш здивувало інше: хамське, зверхнє ставлення адміністратора магазину.

Конфлікт міг би бути вирішений зовсім по-іншому. Людина навіть погодилася б на ту ціну, яку заплатила, а не на ту, що була зазначена спочатку. Якби у магазині просто визнали свою помилку і просто попросили б вибачення, списавши все на якісь технічні погрішності. Але цього зроблено не було. Натомість — образи та насмішки. До речі, у магазині довго не могли знайти Книгу скарг та пропозицій, хоча вона повинна завжди знаходитися на видному та доступному місці.

Очевидно, що у нинішніх економічних умовах ціни постійно змінюються, так, що у самих магазинах не завжди встигають міняти цінники. Але, здебільшого, у подібних випадках, поступають двома способами: або на видному місці ставлять оголошення на зразок “Ціну уточнюйте у продавця”, або ж повертають різницю у вартості, як було описано вище. Тому що перед тим, як придбати товар, покупець завжди орієнтується не тільки на його властивості, але й ціну, і звідки йому знати, що занесено у комп’ютерну базу магазину.

Відстежування ціни для продавців— надзвичайно важливе. Навіть для того, щоб самому не потрапити у халепу. У ситуації із наведеним випадком у магазині “Карі” - справжнісіньке обрахування покупця (тобто - неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми). А це вже — стаття 225 Кримінального Кодексу України. Правда, у даному випадку працівникам магазину пощастило: до кримінальної суми вони не дотягнули — обрахували дівчину на 34 гривні, а для настання кримінальної відповідальності треба 51 гривню. Проте, за подібні вчинки передбачена ще й адміністративна відповідальність.

Певні у тому, що правоохоронці дадуть належну оцінку діям працівників магазину. Справа не у 34 гривнях, які для студентки є достатньо значною сумою. Справа у елементарній людяності. А ще — у чіткому дотриманні правил та норм, прописаних законом. Якщо ми їх будемо виконувати — життя буде зовсім іншим. Тих, хто цього не робить — треба вчити. У тому числі — через покарання.