Рік тому, восени 2013-го, до редакції “БН” завітав сивочолий чоловік, який розповів не надто приємну історію життя своєї семирічної онуки. Дівчинка має певну фізичну ваду — погано чує. Але у неї - надзвичайний талант художниці. Та вже у такому юному віці дитина встигла відчути і ейфорію від власного таланту, і повне розчарування у дорослих людях.
Її історія розпочалася дещо раніше — влітку 2013 року. Одним із традиційних заходів до Дня міста Бердичева є виставка робіт юних майстрів народної творчості, художників та митців. Так було і торік — виставка зібрала значну та представницьку глядацьку аудиторію. Серед глядачів була народний депутат України Анжеліка Лабунська, а серед учасників — згадана маленька художниця. Проходячи повз виставкові роботи, народний депутат зупинилася біля картин дівчинки. Довго вдивлялася у роботи, а потім Анжеліка Лабунська запитала: “Доцю, що ти хочеш, щоб тоді тьотя подарувала?”. Найбільшою мрією дитини був комп’ютер, про що вона, спочатку дещо засоромившись, сказала. Депутат погодилася втілити у життя дитячу мрію і доручила своєму помічнику Володимиру Пономарчуку записати координати. Цю історію нашим журналістам тоді розповів дідусь дівчинки.
Пройшов час. Дідусь з онукою вирішили нагадати про обіцянку і вирушили у громадську приймальну народного депутата. Там їм назвали номер “особистого секретаря” Анжеліки Лабунської і порадили телефонувати за цим номером. При цьому сказали: Вас там пам’ятають, телефонуйте, а маленька художниця хай намалює картину для Лабунської.
Зателефонували у Київ, там пообіцяли привезти комп’ютер до Дня знань — 1 вересня. Дитина зраділа. Більше того — вирішила свій подарунок передати школі, про що встигла розповісти і вчителям, і батькам, і однокласникам. У класі вже навіть місце для нього підготували. Але ні першого вересня, ні другого, ні згодом комп’ютера так і не дочекались. А дівчинка картину все ж намалювала. Більше того, у день народження депутата — 2 листопада, принесла її у громадську приймальню і попросила передати Анжеліці Лабунській — як дарунок у день народження.
Після тієї осені наші журналісти ще кілька разів зустрічали цього чоловіка. За цей час ситуація не зрушила з місця — дідусь кілька разів звертався до Володимира Пономарчука, ходив безпосередньо до нього на роботу у коледж економіки і права. А цього тижня чоловік знову прийшов у редакцію, з листом, у якому виклав не тільки попередньо розказану історію, але і її закінчення та зробленими власними висновками.
“Вже цього року нам стало відомо, що має прибути Лабунська у Бердичів. Ми з дитиною приїхали на зустріч. Онука підійшла до Лабунської і запитала: “Анжеліка Вікторівна, Ви мене забули, забули подарувати обіцяний комп‘ютер?”. На що Анжеліка Вікторівна відповіла: ні, не забула, почекай до 1 вересня. Після цього ми пішли до мера міста і попросили допомогти. В день захисту дітей під’їхала до нашого будинку машина і представники Василя Мазура подарували дитині планшет. Пообіцяли і зробили. Тоді ми з онукою пішли у приймальню Лабунської і сказали: “Бачите, людина слова: сказала і зробила”. В приймальні нам сказали: “Підождіть” і теж дістали планшет, який дали дитині. Вона на нього не зреагувала, тому що чекала інше, обіцяне.
Кожного ранку дитина встає, а над ліжком її висить календар, на якому Лабунська на фоні церкви Босих Кармелітів, і питає мене: “Дідусю, а коли Лабунська подарить комп’ютер, який я обіцяла школі?”. А я відповідаю: “Підожди, зараз немає грошей, назбирає Лабунська і тоді подарить”. Онука, по-дитячому розуміє, що як немає грошей, то немає за що купити. А я розумію, що жити по-новому — це жити і не брехати. Лабунську ніхто не просив, вона сама пообіцяла дитині. Я-то розумію все, але як пояснити дитині, що інколи дорослі просто обіцяють, але не роблять?” - пише у своєму листі дідусь, якому щоразу важче відповідати на питання розчарованої онуки.
Бердичівські новини
Просмотрено: 568 раз
