У п’ятницю, 28 листопада, учні Бердичівської загальноосвітньої школи №11 мали нагоду зустрітися з героями нашого часу – учасниками антитерористичної операції на Сході України. Завдяки мужності українських військових ми бачимо жахіття війни лише по телевізору та ведемо звичний спосіб життя: працюємо, навчаємось, при нагоді – святкуємо, словом – робимо усе те, що чого звикли. Для нас наче нічого і не змінилось: на вулицях нашого міста не чути вибухів та пострілів… Єдине – чи не у кожній сім’ї, там, на пекельному Сході, за оцей спокій удень і вночі проливають кров рідні та близькі люди. Певно саме через те, що ми відчуваємо підтримку і захист наших бійців, урок мужності, проведений у школі, носив назву «Ти вірою, правдою служи, щоб ми спокійно спати могли».
У одному із кабінетів навчального закладу зібралися учні 5-8 класів, викладачі та директор школи, організатор заходу – заступник директора з навчально-виховної роботи Валентина Кучерява і, звичайно, вони – учасники АТО. Цього дня, напередодні 23-ї річниці Збройних Сил України, вони вирішили поділитися із молоддю тим, що їм довелося побачити і пережити.
Певно, розуміючи, що перед ними діти, герої намагалися побудувати свої розповіді якомога м’якше. Учасники бойових дій в зоні АТО - заступник командира танкової роти з озброєння, капітан Віктор Петрович Рисіч та старший інспектор міліції Бердичівського МВ УМВС Семен Броніславович Кірішевський прийшли до школи не з порожніми руками. Спеціально для школярів вони принесли із собою фотографії, якими супроводжували свої розповіді. На них і Савур-Могила, де на дистанції у 6 кілометрів немає жодного дерева, горезвісна Амвросіївка, нещасливе селище Щастя…
Віктор Рисіч розповів, що хоч сам він – бердичівлянин, випускник міської школи №14, останні кілька років служив у Новограді-Волинському. Пригадує, що як тільки розпочалася анексія Криму, їх по тривозі підняли і вже за добу вони були у самому центрі подій. «Сказати, що то був жах – це нічого не сказати, - каже він. - Російські військові постійно провокували на рішучі дії. Ми намагалися не вестися на це. Але, водночас, розуміли: якщо не давати відсіч, ворог скаже, що це не наша, а його земля… Цього ми допустити не могли…»
Розповів Віктор Петрович і про перші втрати серед бійців, і про те, як часом у скруту доводилося їсти змій, як не мали чого одягнути… Люди із прилеглих сіл, каже, приносили хто що міг, допомагали і харчами, і одягом. Проте, так чинили далеко не усі. Зустрічалися і ті, хто вважав, що Росія прийшла їх захищати, а українські військові – це карателі, які руйнують усе на своєму шляху. Від таких людей добра чекати не доводилось. «Бувало, їдемо, а нам услід люди щось кидають. Зважаючи на ситуацію, не знаєш, що це – помідор чи граната. Страшно… І неприємно…», - пригадував військовий.
Невідомо, як би виживали вони, якби не волонтери, зауважив військовий. Наприклад, члени організації «Крила Фенікса» збирали усе найнеобхідніше, лишали свої домівки, не знаючи, чи повернуться додому, та рушали на передову із допомогою для солдатів. Декому із них за це, навіть, довелося побувати у полоні у ворога…
На завершення виступу Віктор Рисіч звернувся до дітей із настановою на гарне сумлінне навчання, яке є основою усього, у тому числі – майбутнього України, за яке нині проливають кров українські солдати.
Семен Кірішевський також виступив перед школярами та розповів їм про роботу блокпостів. Він зауважив, що те, що показують по телевізору, і те, що діється на передовій – зовсім різні речі. Там, на сході, машини побиті шрапнеллю і залпи градів давно нікого не дивують – вони вже стали страшною буденністю. Біженці, котрих зустрічали на блокпостах, каже він, ділилися із ними своїми оповідями. Розповідали, що деяким жінкам доводилося навіть народжувати у бомбосховищах, адже доїхати до лікарні було небезпечно. У кожного із них своя історія. Однак, єдине бажання – мирне небо над головою.
Семен Броніславович, звертаючись до дітей, наголосив: героїзм починається з малого. Для них, ще зовсім юних громадян – перевести бабусю через дорогу, заступитися за слабшого та допомогти тому, хто того потребує - це уже героїзм.
Учні уважно слухали гостей. А ще – дарували їм свої вірші та пісні, кожен рядок яких був просякнутий любов’ю до рідної землі. На жаль, сталось так, що сучасні діти знають, що таке війна не з книжок. Вони щодня бачать репортажі з місця бойових дій, чують розмови дорослих про АТО та агресію Росії. Вони знають, для чого потрібні безпілотники і теплові зори, як виглядають гради та що криється під словом «амуніція».
У школі розповіли, що учні не раз брали участь у різного роду акціях, приносили теплі речі для бійців, малювали малюнки тощо.
Діти із задоволенням долучаються до таких заходів, бо знають: кожна звісточка з дому для українських військових – дуже важлива. Отримуючи такі символічні, але щирі даруночки від юних городян вони ще раз переконуються в тому, що вони там не дарма, а за мир і майбутнє для своїх нащадків.
Просмотрено: 650 раз
