Бердичівські радикали продовжують «боротьбу» з пам’ятниками

Бердичівляни люблять називати своє місто містом чотирьох культур, маючи на увазі те, що в ньому мирно уживаються культури чотирьох великих народів. Але, якщо простежити за діями місцевих радикалів, вони таки хочуть залишити місто взагалі без пам’ятників. А без них, яка вже тут культура? Адже за радянської влади «ліпили», в основному, пам’ятники Іллічу да полум’яним революціонерам. А, оскільки суспільно-політичний лад змінився, у місті з’явилося чимало людей, охочих зруйнувати всі «символи тоталітаризму». У райцентрі знесли вже трьох «Ильичей» і пам’ятник Фрунзе. Тепер «істинним патріотам» міста муляє очі пам’ятник герою громадянської війни Григорію Котовському.

Деякий час тому йому пофарбували штани-галіфе в червоний колір. Напевно, за аналогією з відомим фільмом, і герой громадянської отримав «червоні революційні шаровари». Але минув час, фарбу майже змили дощі та Григорій Іванович днями дочекався чергового пришестя вандалів. До того ж, мало знайомих з історією України. На грудях у скульптури вночі білою фарбою написали слово «кат». Пам’ятник досить високий, так що не зрозуміло, як на нього взагалі піднялися місцеві радикали. Зате вже з постаментом вони «відвели душу». Написали яскравою фарбою, що Котовський - «кат українського народу». Але справа в тому, що «катом», в широкому сенсі, Григорія назвати не можна - до революції він грав в нашому регіоні роль, такого собі, місцевого благородного розбійника Дубровського - він грабував багатіїв, а забрані скарби і гроші роздавав місцевій бідноті. Так що, даремно його катом назвали. Адже він, якщо і вбивав, то в боях громадянської війни... А на війні всі стріляють і вбивають...

Не хотілося б, щоб цей пам’ятник теж знесли. Тоді в Бердичеві залишиться тільки пам’ятник Шевченку та два жартівливих пам’ятнички на головній площі міста - пивний кухоль і «латана свитка». І ще один нюанс - недобре зносити пам’ятники, побудовані на народні гроші. Колись городяни усім світом скидалися на них, а тепер окремі бердичівляни привласнюють собі право вирішувати кого зносити, а кого ні.
І, взагалі, пора невгамовну енергію місцевих вандалів направити в більш корисне русло, наприклад, піднімати економіку рідної держави, або боротися із прибульцями з сусідньої країни в зоні АТО. Погодьтеся, користі буде більше, ніж воювати з статуями... До слова сказати, місцеві радикали можуть і пам’ятник Кобзареві споганити. Адже йому, наприклад, можна інкримінувати те, що більшість своїх творів Тарас Григорович написав російською мовою...