БЕРДИЧІВ: «кіно не буде?»

Світ кіно – цікавий і неперевершений. Це можливість втекти від реальності і познайомитись із іншою стороною-стороною загадковою та фантастичною.

Ми не можемо уявити життя без кінематографу, а українське кіно – це взагалі особливий вид мистецтва, адже в ньому – не лише майстерна робота українських режисерів, акторів та продюсерів, а також – історія нашого народу.

В одному з своїх інтерв’ю Лесь Санін, сучасний український кінорежисер та актор, сказав, що кожна перемога українського кіно – це приголомшлива історія, але це перемога не індустрії, а конкретної людини.

Сьогодні про український кінематограф говорять дедалі більше, але мета цих розмов, власне, єдина. Це – відродження українського кінематографу. Та не просто відродження, а підняття нашого кіно на вищий рівень світової культури.

Експерти в галузі кіно вважають, що українське кіно відродить національна унікальність сюжетів, талановиті режисери та актори і державне фінансування.
Українське кіно має відображати наше життя та українську історію. Наслідування чужих ідей та культури не принесе користі українському кіномистецтву

Зараз у 21 столітті в Україні дуже багато талановитих режисерів, сценаристів, продюсерів. І окрім відсутності коштів вони визнають ще одну проблему- українське кіно не прибуткове, через те, що в Україні немає розвиненої мережі кінозалів. І саме тому зараз питання про відкриття кінотеатрів –одне з найважливіших.

Наприклад, в Києві нещодавно відкрився кінотеатр українського кіно «Ліра».
«Ліра» – це історична назва кінотеатру, який був створений ще в 1913 році і має дуже цікаву історію. Подібні проекти вже підтримались в Рівному, в Умані та в інших містах.

На жаль, досвід та історія свідчить про те, що на фінансування культури ніколи не вистачає грошей, або ж не вистачає бажання. Не будемо говорити про щось далеке, поговоримо про Бердичів.

У нас вперше відбувся кінофестиваль короткометражних фільмів «Зоряне містечко». Його організатором стала Алла Міщук, яка теж підтримує ідею щодо відродження українського кіно. Вперше проводила фестиваль, і вперше зіткнулася з проблемою небажання фінансувати подібне, але то- окрема тема.

До Бердичева приїхало багато учасників з різних міст України, і Бердичів їх підкорив. Вони відзначили, що наше місто наповнене старовиною, навіть повітря – інше. А Сергій Зінченко, який зайняв перше місце на фестивалі у номінації «Музичне відео», запевнив, що приїде сюди на зйомки свого нового кліпу, дуже багато гарних місць він побачив і вже придумав нові сюжети.

У нашому місті вже знімали фільми не один раз.

Саме Бердичів не так давно обрав режисер Сергій Крутін для зйомок російського фільму «Батя».

У Бердичеві, Одесі, Вінниці проходили зйомки «Єврейського щастя», за розповіддю Шолом- Алейхема.

Єва Нейман у Бердичеві знімала свій фільм «У Реки», наша річка Гнилоп’ять у фільмі відіграла велику роль.

А стіни Монастиря Босих Кармелітів у 1982 році радо зустріли акторів та режисерів, що брали участь у зйомках фільму про Другу Світову Війну, під назвою «Сто перший».

А колись у нашому місті був кінотеатр. До кінотеатру імені Михайла Фрунзе, що має старовинну історію, яка починається ще з початку 20 століття, завжди приходило багато відвідувачів, і це було неабияке свято: похід до кінотеатру.

1960-1980-і роки стали зірковими в житті кінотеатру: відвідування кінотеатру стало обов’язковим в розважальній програмі як молоді, так і старшого покоління.

«Художні фільми, які показували в Бердичеві, за рідким винятком, приносили значні касові прибутки. Особливо показ фільмів іноземного виробництва: їх перегляд давав бердичівлянам можливість хоч трішки зазирнути за залізну завісу, якою відгородився Радянський Союз від країн капіталістичного світу» – так пише про кінотеатр бердичівський історик Анатолій Горобчук.

Тепер кінотеатру немає. У приміщенні старовинної будівлі роблять спортивну школу. Пояснили це тим, що фінансовий стан погіршився, оскільки не вистачало фінансування для того, щоб «крокувати в ногу з часом», і кількість відвідувачів значно зменшилась.

Просто цікаво, чому кошти на фінансування спорту знаходяться, а на культуру-ні? На переобладнання в спортивну школу було виділено близько мільйона гривень з міського бюджету.

В чому різниця? На третьому поверсі торговельно-розважального комплексу О.Бальзака є маленький кінозал, але навряд чи його можна порівняти з справжнім кінотеатром.

Це запитання задають не тільки бердичівляни, а й режисери з інших міст, які були здивовані відсутністю кінотеатру у Бердичеві, а почувши історію бердичівського кінотеатру – просто розчаровані. І сказали: «Кінотеатр потрібно було відстояти!!! За культуру треба боротись».

Чи можна відстояти кінотеатр зараз, коли там уже на повну розпочалась реконструкція?

Скоріше за все, цю статтю просто вважатимуть дивною і не приділять їй уваги. Але люди мають говорити про те, що їм болить. Багато кого взагалі не запитували: що краще – спортивна школа чи кінотеатр? Думаю, відстояти кінотеатр було б багато охочих…Може, тому й не запитували?