Дмитро Боголюб про оголошену часткову мобілізацію дізнався, коли перебував за кордоном — у Польщі. Полишивши всі справи, тридцятип’ятирічний чоловік повернувся на Батьківщину і без вагань пішов у військкомат.
Призначення він отримав до однієї з механізованих бригад. Там, хоч і просився в розвідники, потрапив до іншого підрозділу. У військовому містечку на Житомирщині надовго доброволець не затримався, вже за кілька днів батальйон, у якому він служив, відправили на полігон. Близько двох тижнів вишколу на Широкому Лані, а звідти — передислокація, спочатку в Запоріжжя, а вже потім — в зону проведення антитерористичної операції. А далі — служба на блокпостах, обстріли, супровід вантажів та багато іншого. Невдовзі його рапорт все ж задовольнили — отримав довгоочікуване призначення в розвідувальний підрозділ частини.
Його мирна професія — будівельник. Закінчивши Київський будівельний університет, Дмитро займався улюбленою справою — зводив житло. Найбільша гордість у його житті — десятирічна дочка Ангеліна. Найбільше прагнення — захистити її від війни. Саме тому й вирішив стати добровольцем та взяти до рук зброю.
— Щоб захистити наших дітей, у нас немає іншого вибору, ніж якнайшвидше покінчити з терористами, — пояснює Дмитро. — І тому, якщо буде потрібно, після одужання я знову проситимусь на передову.
Нині він перебуває в Ірпінському військовому шпиталі, куди потрапив через поранення: осколки після вибуху ворожої «розтяжки» влучили в голову, руку і ногу.
Сталося це вже на підступах до Луганська, під час виконання чергового завдання. Розвідники отримали наказ випробувати в бойових умовах новий безпілотник, щойно прийнятий на озброєння підрозділу. Їхня група із шести бійців вирушила від нашого блокпоста в сторону позицій терористів. Адже потрібно було якомога ближче підійти до ворога, що окопався на території газорозподільного комплексу і, запустивши безпілотник, отримати за його допомогою інформацію, необхідну для оцінювання сил противника. Десь за кілометр до об’єкта розвідгрупа розділилася на дві частини та продовжила рух уздовж «зеленки».
Ворожу «розтяжку» не помітив і зачепив напарник. Дмитро лише встиг почути характерний хлопок і крикнути: «Лягай!», — як поряд рвонуло. На щастя, товариші впали на землю миттєво, хто де був. Це і врятувало їхнє життя — коли огляділися, обабіч помітили ще дві РГД-5, встановлені противником. А якби сахнулися в сторони від першої, яку зачепили — накрило б усіх.
Дзвін у вухах завадив почути, як із «зеленки» по них вдарили автоматні черги. Дмитро зрозумів це по характерних спалахах на протилежному боці лісопосадки, потрібно було вибиратися… Відстрілюючись, під прикриттям димової завіси вояки добралися до своїх. Тільки тут Дмитро відчув, що його таки «зачепило» — боліло у голові, кров із ран на руці й нозі вже встигла запектися на одностроях. Потім був польовий шпиталь під Ізюмом, операція в госпіталі в Харкові, а тепер — лікування в Ірпені.
Солдат-доброволець Дмитро Боголюб точно знає чим займатиметься тоді, коли на нашій землі відновиться мир і спокій. Це він вже вирішив, що обов’язково повернеться на Донбас. Щоб зводити донеччанам нові оселі й відбудовувати край після війни, яку нам нав’язали.
Іван СТУПАК,
Просмотрено: 716 раз
