Володимир Пономарчук.КОЛИ БРЕХНЯ ОЧЕВИДНА

Коли на початку жовтня вийшов спецвипуск «Бердичівських новин», наміру робити нові випуски у нашої редакції не було. Та наприкінці минулого тижня в одному із місцевих ЗМІ, де редактором є один із кандидатів у депутати  від «Батьківщини», вийшло розлоге інтерв’ю з головою місцевої організації «Батьківщини» Володимиром Пономарчуком. У ньому він детально відповів на запитання журналістів підконтрольного йому видання, згадав і «Бердичівські новини», звинувативши наших журналістів у брехні. 

Оскільки у цьому інтерв’ю йшла мова про наше видання, а журналістів «БН» назвали «кілерами», залишаємо за собою повне право на «репліку». І тому ви, шановні наші читачі, знову бачите новий спецвипуск «Бердичівських новин». За таких обставин, певно що - не останній. 

Та почнемо з інтерв’ю Володимира Пономарчука. Не будемо зупинятися на ньому детально. Наших журналістів зацікавили лише кілька моментів, у яких «чесний, професійний та досвідчений» (як назвали його журналісти підконтрольного членам «Батьківщини» видання) голова партії знову був спійманий на черговій порції брехні. Принаймні, такий висновок ми робимо, спираючись на слова самого Володимира Пономарчука, та на наявну у наших журналістів інформацію, підкріплену документально, у тому числі – офіційними рішеннями владних органів. 

«На посаді заступника міського голови я працював тривалий час з 1994 по 2011 рік. Обіймав посади заступника з економічних питань, потім житлово-комунального господарства, але ті далекі часи вже навряд чи хтось згадає. Та хочу сказати, що під час роботи поряд з попереднім міським головою Хилюком Олексієм Олексійовичем, коли йшла приватизація торгівлі та побутового обслуговування, ми змогли зберегти для міської громади майно і землю», - розповідає в інтерв’ю Володимир Пономарчук. 

«ЗБЕРЕЖЕНЕ» МАЙНО І ЗЕМЛЯ

Дійсно, із Володимиром Пономарчуком не посперечаєшся у тому, що «ті далекі часи вже навряд чи хтось згадає». Ніхто, крім архівних документів, більшість з яких, як відомо, зберігаються десятки років. Стосовно ж збереження для міської громади майна і землі, що ставить собі у заслугу Володимир Пономарчук, то тут питання доволі спірне. Наприклад, саме тоді, коли Володимир Пономарчук відповідав за економічний розвиток часів Олексія Хилюка, місто позбулося кількох дитячих садків, які були передані як державним, так і приватним структурах у зв’язку з непотрібністю міській громаді (на думку тодішніх можновладців). 

Тепер Бердичів має через це величезну проблему, бо не вистачає місць у дитсадках. Нинішня міська влада доклала максимум зусиль, аби відновити дитсадок у районі Цукрорафінадного заводу, багато років тривали переговори з військовими та бізнесменами про викуп недобудованого дитсадка на Червоній Горі (тепер його ще треба добудувати, на що потрібні десятки мільйонів гривень). З відкриттям спортшколи імені В.Лонського звільниться приміщення, де раніше знаходився дитсадок №20. Але на все це пішли (і ще підуть) роки і десятки мільйонів гривень. Тоді ж, у дев’яностих роках минулого століття, приміщення дитячих садків при Володимиру Пономарчуку були віддані за безцінь, а окремі – взагалі безкоштовно. 

ПРОДАНА ШКОЛА

Та й не тільки дитсадками обмежилася справа. Візьмемо ту ж шістнадцяту школу на вулиці Пушкіна, про існування якої нині нагадують, хіба що, світлини та розвалини як після бомбардування. Саме тоді, коли Володимир Пономарчук був ще заступником міського голови з економічних питань, це приміщення виставили на продаж на аукціоні. Про те, щоб зберегти його, тоді ніхто й не думав, адже здавалося, що народжуваність у Бердичеві ніколи не збільшиться, а місто (з часом) просто вимре, тенденція до чого спостерігалася упродовж дев’яностих, та й на початку двохтисячних. Років п’ять тому, після відкриття Центру жінки (який колись, до речі, окремі «чесні, професійні і досвідчені» господарники пропонували розвалити бульдозером), спад народжуваності у Бердичеві не тільки зупинився. Сьогодні у нашому місті дітей народжується удвічі більше, ніж десять років тому. 

Особливого дефіциту місць у школах для дітей поки не спостерігається, але кількість учнів зростає щороку, а окремі школи міста працюють у дві зміни. Не виключено, що через кілька років матимемо ту ж проблему зі школами, яка є зараз із дитсадками. Саме тому приміщення тимчасово закритої торік третьої школи не виставили на продаж якомусь бізнесмену, а передали у тимчасове користування іншому навчальному закладу, державному медичному коледжу. Коли виникне потреба, приміщення школи знову буде повернуте місту й у ньому залунають голоси першокласників. 

ПРИВАТИЗОВАНІ ЗАВОДИ

Варто згадати ще й районний будинок Будинок культури у самому центрі Бердичева. Він у часи Володимира Пономарчука (як заступника Олексія Хилюка) був переданий району, фактично, безкоштовно. Попереднє районне керівництво так докерувалося, що це приміщення, у якому колись знаходився театр, почало руйнуватися. Тепер на його відновлення теж потрібні десятки мільйонів гривень. До речі, цей об’єкт - не проданий приватним структурам, як поширюють містом чутки окремі «доброзичливці», і залишається комунальним. Нині тут тривають реставраційно-відновлювальні роботи, і вже за кілька років бердичівляни стануть свідками перших театральних прем’єр у міському театрі. 

Поміж іншим, саме за часів, коли Володимир Пономарчук був заступником мера з економічних питань, були приватизовані цукрорафінадний завод, Шкіроб’єднання ім.Ілліча, заводи «Комсомолець», «Прогрес». Майже всі згадані підприємства вже тоді опинилися на межі банкрутства. І лише «Прогрес» досі животіє, маючи майже постійні борги по зарплаті і скоротивши кількість працівників у рази. 

До речі, працівники виконкому з числа тодішньої «старої гвардії», принагідно згадують слова мера бувшого Хилюка про свого заступника: «Хочеш завалити справу – доручи її Пономарчуку». Та й той факт, що Олексій Хилюк свого часу призначив своїм першим заступником не «господарника» Володимира Пономарчука, а Василя Мазура, який робив тільки перші кроки у місцевому самоврядуванні, красномовніший за будь-які слова.

Можна згадати ще багато інших прикладів, як «зберігав для громади майно і землі» Володимир Пономарчук при Олексієві Хилюку. Але, певно, не варто. У 2002 році бердичівляни дали свою оцінку такому «збереженню» та господарюванню, обравши нового міського голову. 

ОБРАЖЕНИХ – ДО СПИСКУ

Василь Мазур, який прийшов на зміну Олексію Хилюку, не став звільняти Володимира Пономарчука. Навпаки, запропонував йому посаду свого заступника, правда, із питань житлово-комунального господарства. Коли б знаття, чим все закінчиться. 

Через багато років, майже одразу після звільнення Володимира Пономарчука з роботи у міськвиконкомі, у 2011 році було засуджено за отримання хабара директора третього жеку. У роботі самого підприємства спеціально утворена комісія виявила зловживання на десятки тисяч гривень. Схожа ситуація виявилася і в Інспекції з благоустрою та санітарії. Куратором обох цих структур тоді був якраз Володимир Пономарчук. До речі, нині син бувшого директора інспекції, який тоді теж працював у ній, балотується до міської ради за списками «Батьківщини». 

Тепер, як ми й передбачали у попередньому спецвипуску «БН», Володимир Пономарчук висловлює свою версію звільнення з посади заступника міського голови. Якщо коротко: «не зійшлися характерами» з Василем Мазуром. «На жаль, після 2010 року все пішло по іншому руслу. В мене було своє бачення, як повинно працювати житлово-комунальне господарство міста, але міський голова Бердичева мав іншу думку. Тому в 2011 році я звільнився з посади заступника міського голови», - розповідає своїм журналістам Володимир Пономарчук. 

Нагадаємо: на сесії міської ради, де розглядалося питання звільнення Володимира Пономарчука, він насправді пояснив свій крок тим, що не може працювати на посаді за станом здоров’я. Нині каже, що мав власний погляд розвитку ЖКГ, який не збігався із позицією мера. То коли він брехав? Тоді, як говорив з депутатами, чи зараз, коли сам претендує на посаду мера і коли треба людям пояснити, що ж тоді сталося? 

Цікава виходить ситуація: Володимира Пономарчука все влаштовувало у роботі Василя Мазура цілих дев’ять з половиною років (з квітня 2002 року по листопад 2011 року), але після того, як почали випливати фінансові зловживання його підлеглих, а він сам отримав кілька доган і навіть був відсторонений від виконання обов’язків і відряджений перевіряти фінансовий стан водоканалу (про це ми розповідали у попередньому номері), раптом зрозумів, що має власне бачення розвитку житлово-комунального господарства. 

КОМФОРТНА РОБОТА

У цій ситуації не оригінально звучать пояснення Володимира Пономарчука про причини звільнення з посади заступника директора Бердичівського коледжу промисловості, економіки і права, звідки він пішов за сімейними обставинами місяць тому. Тут, за його версією, оприлюдненою в інтерв’ю – теж «не зійшлися характерами із новим директором». Володимир Пономарчук акцентує увагу, що йому достатньо комфортно працювалося при попередньому керівнику, незважаючи на те, що він одночасно ще й був помічником народного депутата Анжеліки Лабунської.

 Те, що Володимир Пономарчук дійсно представляв інтереси Анжеліки Лабунської – факт очевидний: він часто у робочий час був то на одному мітингу, то на іншому, то тут перерізав стрічку, то там вручав подарунок. А от як йому вдавалося поєднувати громадську роботу помічника депутата і посаду заступника директора навчального закладу – це ще питання. Показовий приклад. У своєму інтерв’ю, говорячи про нинішнього директора коледжу Івана Демуся, Володимир Пономарчук зазначає: «Були не запропоновані нові контракти для заступника з виховної роботи, для заступника з учбової частини, першого заступника. У мене був контракт на більший термін. На сьогоднішній день я переконаний: причина винесення мені догани – безпідставна. Я не звертався до суду, бо вважаю, що це було особисте бачення директора того, як треба було робити, хоча за період моєї роботи в коледжі було багато чого зроблено». 

А ЧИ БУВ НА РОБОТІ?

Зверніть увагу і самі зробіть висновки: у Бердичівському коледжі промисловості, економіки і права не було посад ні першого заступника, ні заступника директора з учбової частини, про що говорить Володимир Пономарчук. Якщо людина, яка сама нібито, віддавалася роботі не на рядовій, а на керівній посаді, не знає, що названих нею посад просто не існувало у коледжі, то виникає питання: коли Володимир Пономарчук взагалі з’являвся на роботі?

Нагадаємо, догана, про яку згадав Володимир Пономарчук, була винесена йому за невиконання обов’язків. А звільнився він після того, як отримав доручення директора у стислі терміни підготувати до роботи навчальну майстерню закладу (хоча мав зробити це ще влітку). Звільнився Володимир Пономарчук (як він сам сказав на нараді у директора у присутності свідків) за сімейними обставинами, а не через розбіжності у поглядах. До речі, майстерню після звільнення Володимира Пономарчука швидко привели до ладу, і в ній вже займаються студенти. 

Інші цікаві тези із інтерв’ю Володимира Пономарчука ми ще обговоримо у подальших публікаціях. Наразі ж від нашої редакції, хочемо порадити Володимиру Пономарчуку: не давайте більше інтерв’ю «підгодованим» журналістам. Вони Вас підставляють. Свого часу Ви, в принципі, були непоганим чоловіком - тихим, безініціативним, не надто публічним. Просто зараз доля закрутила Вас у такому вирі, звідки важко вирватися (віримо, що спокуса неабияка...). Але, Володимиру В’ячеславовичу, після 25 жовтня життя не закінчується. Невже Ви досі не зрозуміли, що Вас використовують, переконуючи, що у передпенсійних 58 років у Вас всередині раптово прокинувся лідер?