Символічний день 14 грудня для Володимира Жановича як ще один погляд у вже далекий 1986. Спогади, спілкування, вшанування пам’яті колег, яких уже немає поряд, - неминуче повертають у ті дні. І жоден раз ветеран органів внутрішніх справ не пожалкував про прийняте рішення виконувати службових обов’язок у небезпечній зонірадіоактивного забруднення.
Чорнобильська катастрофа за кілька секунд кардинально змінила долі багатьох. Її наслідки, не думаючи про власне життя та здоров’я, ліквідовували більше 350 тисяч людей, серед них понад 20 тисяч правоохоронців та військовослужбовців.
Володимир Ніколаєнко, тоді водій міжвідомчої охорони Бердичівського міськвідділу міліції, а нині пенсіонер органів внутрішніх справ, працював у небезпечній зоні два місяці поспіль у грудні 1986 – січні 1987.
- В грудні 1986 року отримав службове відрядження в зону відчуження. На той момент про техногенну катастрофу уже знали всі, але ні страху, ні небажання їхати не було, - розповідає Володимир Жанович. - Повідомлення сприйняв спокійно, без надмірних емоцій, та й, будучи працівником правоохоронного підрозділу, чітко усвідомлював, що накази потрібно виконувати, а не обговорювати.
Вирушаючи у складі зведеного міліцейського загону Житомирської області, я добре знав, куди саме прямую – виконувати свій обов’язок. Зі слів колег, які вже їздили до Чорнобиля, уявити та зрозуміти, що там насправді відбувається, яка панує атмосфера, було не можливо. Уже у самій «чорній» зоні зрозумів чому: відчуження, мало бачити, воно відчувається просто фізично. Побачене мене дуже вразило. Навкруги запустіння, спустошеність, темрява і тиша. Забиті вікна і двері будинків, порослі бур’яном дитячі майданчики – окремі картинки покинутого містечка.
Упродовж двох місяців Володимир разом з колегами ніс службу у зоні відчуження.
- Патрулювали вулицями покинутої Прип’яті, охороняли від мародерів будинки, магазини, навчальні заклади. Тоді ще вірили, що скоро сюди повернуться люди, - продовжує ветеран.- Траплялися випадки, коли затримували тих, хто хотів нажитися на людській біді, розкрадаючи та вивозячи за межі зони все, що траплялось їм на шляху. У крадіїв вилучали чуже майно, а потім його спалювали або закопували – фонило все. Не можна було допустити розповсюдження заражених речей на «чистій» території. Чергували позмінно, електроенергії у місті вже не було, користувалися ліхтариками і були особливо уважними.
Про небезпеку та наслідки для себе, свого здоров’я, не думалось. Кожен з нас знав, що повинен з гідністю виконати службовий обов’язок.
Повернувшись з того відрядження, Володимир Ніколаєнко продовжив службу в органах внутрішніх справ. Останній час працював інспектором ДАІ Бердичівського міськвідділу міліції і лише у 2005 році пішов на заслужений відпочинок.
Ті місяці в зоні відчуження ветеран не забуде ніколи – вони для зовсім молодого тоді Володимира стали як випробування на життєвий гарт. Про той час нині нагадує і підірване здоров’я, але Володимир Жанович не втрачає оптимізму та щодня ділиться своєю енергією з оточуючими. Ліквідатор продовжує тримати руку на пульсі життя правоохоронців, будучи активним членом ради ветеранів Бердичівського відділу поліції, де нині його справу продовжує син Руслан, який працює заступником начальника відділення. Також дідусь встигає допомагати й у вихованні онуки Марійки.
Відділ комунікації ГУНП
в Житомирській області
Материал сайта: http://www.mvs.gov.ua/
Просмотрено: 695 раз
