Вважається, що уродженка села на Волинщині, а нині мешканка столиці Жанна Куява, як ніхто, знається на особливій життєвій мудрості, нелегкій долі та внутрішній і зовнішній красі жінки з села. Вона і справді писала й пише про представниць слабкої статі, констатує пані Жанна, але якщо її романи «Нічниця», «Із медом полин» та «Дерево, що росте у мені» призначені у більшій мірі для чоловіків, то «Гордієві жінки» – це те, що про жінок і для жінок.
Чи важко було з журналістики перебратися до письменництва? Чи важко взагалі бути письменником? Чи потрібно для того, аби писати, володіти якимось певним набором якостей, рис та вмінь? Важко бути будь-ким і працювати будь-де, коли збираєшся виконувати свою справу професійно та якісно, вважає Жанна Куява.
Як залишити слід у літературі, а не наслідити у ній? Певно, така особистість як Жанна Куява повинна би була мати побажання для тих, хто раптом відчув у собі хист до літературної справи. Сьогодні і справді вистачає тих, хто відчуває непереборне бажання щось написати, констатує «коронована словом» авторка. Що ж, каже, такі особистості повинні реально оцінювати свої сили та можливості.
Має пані Жанна ще одну пораду для письменників-початківців: не виставляй на люди власну працелюбність – просто працюй і не забувай про вимоги до себе. Якщо і справді талант, проб’єшся неодмінно.
Жанна Куява встигла зарекомендувати себе не лише на журналістській ниві і як авторка чудових романів: у літературному світові її знають ще й як рецензента. Причому не звичайного – «світлого» рецензента, такого, що звертає увагу не лише на рядки, а й заглядає поміж них. На прохання скласти рецензію на власну творчість гостя Бердичева реагує майже миттєво: понад усе, каже, вона хоче, аби українські жінки були щасливі. Поруч із такими само щасливими чоловіками.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 890 раз
