Історія зниклого півтора роки тому айдарівця-бердичівлянина Владислава Якимчука має хоч і сумне, та продовження. Три експертизи підтвердили: сина бердичівлянки, зв'язок із яким обірвався у вересні 2014 року, похоронили у Старобельську, на Луганщині. Але мати у це не вірила до останнього. І недарма. Приїхавши на східну Україну на ексгумацію, жінка відмовилася забирати останки з кладовища. По черепу зрозуміла: це не її дитина.
“Я свого сина не впізнала. На щелепах черепа був міст і чотири вставлених зуба, а у мого сина зуби були здорові. Мені експертиза експертизою, я хотіла побачити зуби його, щоб мати підтвердження, чи то моя дитина, чи ні. Зрозумійте мене, скільки часу вже пройшло, а куди я не зверталася – це жах. Я у стресовій ситуації, в мене паніка. Я бігаю, а мені в нашому СБУ, вибачте, таку нісенітницю говорять. Кажуть, що передзвонять, що мої заяви відправили далі. Микола Юрійович там є такий, Андрій Петрович, тричі їм писала заяви, пробувала говорити, зв’язувалася, чи не внесли сина у базу пошуку полонених. Сказали впишуть, та не вписали. Значить їм байдуже на мою дитину виходить? Чому так? Та просто з мене роблять ідіотку. Хай би мені в очі сказали: ми займатися вашим сином не будемо. А так же говорять, що ми щось робимо, а насправді виявляється, що в такій країні довбаній ми живемо…” – каже мама Влада у телефонній розмові.
Жінка говорить: просила фото загиблих у тому бою, щоб самій щось робити. Нагадаємо: у вересні 2014 року дві групи батальйону Айдар потрапили у засідку на трасі Щастя-Луганськ в районі Веселої Гори. Серед них був іВладислав Якимчук. Ворог гатив із вогнеметів та гранатометів по хлопцям. Вижити було нереально.
“Останній дзвінок від нього був 4 вересня о 15:20. А 5 числа це все відбулося десь в час тридцять. Є хлопці, які якось вибралися тоді звідти. Але сліди щезли їхні. Мене ніхто не знаходив, не телефонували й з Айдару. По телефону іноді розмовляю з Монахом (позивний), він у тому бою не був, але знав Влада”, – каже бердичівлянка.
Чому, а головне як так вийшло, що ДНК-експертизи говорять одне, а у могилі виявилися останки інші – тепер розбиратиметься мама Влада Тетяна, хоч, каже, і не експерт.
“Там вибачалися, що так вийшло, але напали на мене, що я хочу наругатися над могилою”, – згадує ту страшну поїздку у Старобельськ жінка. З її слів, кладовище останків там чимале. Могил із фото чи іменами небагато, в основному – самі номери.
Везти додому пусту труну пані Тетяні було важко. Та ще там, на Луганщині, до неї і волонтерів дійшла звістка про загибель бійця 26-ї Бердичівської бригади. Перед тим, як виїхати до Бердичева, привезли Героя на Запоріжжя. Додому.
Зараз мама Владислава Якимчука повернулася у Бердичів. На тижні, каже, має піти в СБУ писати заяву про те, що була на упізнанні останків. А ще жінка чекає на пояснення, як так могло статися, що експертизи говорять одне, а у номерній могилі зовсім інша людина.
Матеріал сайту: rio-berdychiv.info
Просмотрено: 416 раз
