Під звуки шофара у Бердичеві осмислювали минуле і намагалися зробити висновки на майбутнє: громадськість міста та його гості – усі, кому й досі ранить серце найстрашніша трагедія в історії Бердичева – зібралися разом, аби згадати тисячі безвинних жертв Голокосту та воздати шану Праведникам світу – українцям, полякам, людям різних національностей, котрі, долаючи страх перед смертю, рятували життя своїх земляків. Приречених нацистами на страшні муки лише через те, що народилися євреями.
Те, що серед учасників скорботного зібрання у Бердичеві незмінно присутні школярі та студенти, по-людськи і правильно, переконаний Василь Мазур: історію варто вивчати не лише зі сторінок підручників – вона куди краще пізнається з живого спілкування з її очевидцями. Спілкуєшся, аналізуєш, робиш висновки…
Аби нинішня молодь зростала й виховувалася у добрі й любові, аби жах, подібний тому, що пережили у Бердичеві у 1941-43-му, не повернувся більш до міста, аби сьогоднішні українці буди гідними своїх дідів та прадідів, які допомагали євреям у часи війни з фашистами, зичив учасникам зібрання народний депутат України Олександр Ревега.
Пам’ять про Голокост, про боротьбу з нацизмом, про минуле взагалі має жити у людських серцях та бути зафіксованою на сторінках історії, наголошували на зібранні, лише так наступні покоління знатимуть про своїх співвітчизників, які, понад усе прагнучи жити, гинули у нелюдських муках.
Про те, як гітлерівці вправлялися у злодіяннях, закатовуючи бердичівських євреїв сотнями й тисячами, сьогодні знають, серед іншого, від відомого письменника, фронтового кореспондента Василя Гроссмана: у числі безвинних жертв опинилася і його матір.
Бердичів у прямому сенсі був залитий кров’ю, писав Гроссман, земля перестала вбирати в себе кров… Ті, кому пощастило не захлинутися у крові, вибиралися з ям і відповзали подалі у поля. Поля були вкритими мертвими людьми. Німці добивали ще живих і ті вдруге опинялися у могилах. Селяни тричі завалювали могили величезними пагорбами, аби земля нарешті припинила кровоточити…
У часи німецької окупації небеса і доля врятували від смерті Михайла Вальшенбойма. Господь дарував йому життя, аби він міг розповісти про побачене й пережите нащадкам, переконаний свідок бердичівської трагедії. Тричі він знаходився в одному кроці від жахливого кінця. Вперше його схопили вдома…
Одним із небагатьох, хто досліджував винищення євреїв у Бердичеві, був Стер Єлісаветський. Його сім’ї вдалося втекти з міста за день до окупації. Спогадами автора документальної книги «Бердичівська трагедія» з присутніми на скорботному дійстві ділився його син – Олександр.
Близько 38 тисяч євреїв – більше половини тодішнього населення міста – навіки втратив захоплений німцями Бердичів. І здається, привід осмислювати й робити висновки не зникне ніколи…
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 903 раз
