Десантник Сергій Сідлецький приїхав з Іспанії в Україну, щоб захистити її. Та це стало його останнім мужнім вчинком. У 2014 році, коли йому лишався рівно місяць до Дня народження, неоголошена війна не дала зустріти це свято ні з побратимами, ні з рідними. 5 жовтня 2014 року Сергій Сідлецький (позивний “Грізлі”, “Іспанець”) загинув під час оборони Донецького аеропорту. Молодшого сержанта, старшого навідника 95-ї бригади вдома чекали батьки, рідні, дружина і маленький син. Чекали живим…
Валерій Логінов (позивний “Аскольд”) – офіцер 4-ї роти 95-ї окремої аеромобільної бригади – теж брав участь в обороні Донецького аеропорту. В інтерв’ю Радіо Свобода “Аскольд” детально описав найдраматичніші бойові епізоди того чорного дня.
“У той день загинув Сергій Сідлецький. БТР відірвався метрів на двісті. Він ішов як передовий дозор. Позаду тягнулися ще два БТР з десантом і два танки. Перший БТР потрапив у засідку, коли проходив “зеленку”. Це було місце, ідеальне для засідки. Безпосередньо з боку “зеленки”, ближче до злітної смуги, була низина, прикрита від прямої атаки. А ліворуч від дороги було ще гірше – озеро і болото. Вузько, і з обох сторін “зеленка”. Це було настільки передбачувано. Але, навіть не знаю чому, вони туди пішли: чи то вирішили понадіятися “на авось”, чи було бажання швидше виконати завдання… Словом, перший БТР “вискакує” наперед і одразу потрапляє під шквальний вогонь. Було зроблено близько 6–7 пострілів із РПГ. Один постріл пробиває бортову броню, і кумулятивний струмінь б'є в груди Сергію Сідлецькому. Вибухом скидає з броні трьох хлопців з “Правого сектору”. Один з них дивом уцілів. Хлопці, які були всередині цього БТР, розповідали, що його одразу охопило вогнем. Сергій Сідлецький зайнявся. Башту танка від цього вибуху підкинуло догори, вона злетіла з роликів, і стріляти більше не можна було. Хлопців контузило. На додаток до цього, на задній “кукушці” потилицею до засідки стояв Сергій Блюд. За ним на запорі була кришка десантного люка. Так от, коли туди вцілила граната, вибуховою хвилею цю кришку зірвало з клямки, і її рукояткою (а там така величезна рукоятка), як сокирою, Сергія вдарило по касці. Каска вціліла, але сила удару була настільки потужною, що йому пробило череп. Він втратив свідомість і впав. Машина проїхала ще метрів двісті й зупинилась. Хлопці загасили вогонь, загасили Сергія Сідлецького. Вони розповідали, що він спалахував чотири рази, такою високою була температура його тіла…».
Сьогодні минуло 2 роки, як Сергія немає серед живих. Побратими-десантники не можуть підібрати слів. Дорослі й мужні чоловіки не стримують сліз, говорячи батькові Сергія: “Пробачте, що не вберегли його…”. Мама Сергія Оксана не змогла бути присутньою на других роковинах: після втрати єдиного сина жінка вбита горем і хворіє.
Товариш загиблого, теж Сергій, не міг не приїхати на другу річницю загибелі друга. Чоловік не хотів нічого коментувати і згадувати. Військовому боляче приходити до побратима на могилу. Чоловік каже: “Ви знаєте, це не передати, як це важко. Сумуєш за дитиною, яка півдня у школі. А тут не бачиш друга 2 роки… І більше вже ніколи не побачиш…”. Нам вдалося поговорити з побратимом Сергія Сідлецького віч-на-віч. Детальніше – у відео.
Голос воїна-захисника Сергія Сідлецького ще можна почути. Він читав листа солдату в документальному фільмі. Кадри з живим Сергієм непросто дивитися на його могилі під прапором десантників…
Вічна пам'ять Героєві!
Матеріал сайту: http://zhitomir.today/
Просмотрено: 633 раз
