У цих стінах – на першому поверсі багатоповерхівки, що на Житомирській, 23а – гарну людину можуть зустріти, як здавна це робили в оселях наших дідусів та прадідів – чарочкою добрячого самогону та сальцем із цибулькою й огірочком. Ну а коли гість пройде далі углиб приміщення, то…
То, той, хто за свого життя застав 70-80-ті роки ХХ-го сторіччя, ахне від побаченого: «Ось вона – точнісінько моя квартира…», або ж «Ти диви, точно так жили мій дід із бабусею», або ж… Обов’язково буде ще якесь «або ж». І якщо гості так подумають, це означатиме, що йому вдалося усе, що задумав. Він – це бердичівлянин Ігор Яцик, ідейний натхненник та засновник салону-музею «Скриня». Місця, в якому по-особливому ставляться до таких понять, як «сімейні традиції», «пам’ять», «родина», «історія».
Перше, що спадає на думку багатьом відвідувачам «Скрині», те, що тут можна легко «зібрати» квартиру середньостатистичного городянина із минулого чи селянську хатину. Не треба ходити далеко і думати довго: мить – і на радіолі крутиться платівка «Синей птицы» чи Висоцького. Тим часом ти зайнятий дорогою серцю фотоцяцькою – ФЕДом чи «Зенітом», а дружина намагається вивудити пил з роззявлених ротів фарфорових рибок. На телевізорі – обов’язково дерев’яний орел, у дитячому куткові – легендарна неваляшка, в альбомі можна натрапити на Грамоту за блискуче виконані соцзобов’язання. Ну і (куди ж без нього) настінний годинник (якщо знаєш, до кого звернутися, то дефіцитна зозуля). Так само легко у салоні можна перенестися до оселі звичайного селянина.
Близько 600 експонатів «Скрині» збиралися не менше 10-ти років, розповідає Ігор Яцик. Він знаходив їх у родичів, друзів, знайомих у містах та селах. За останній рік колекція остаточно сформувалася у салон-музей, і люди вже самі почали приносити сюди різні цікавинки. Гідні уваги усі, переконаний засновник закладу, при цьому зізнається, що таки має своїх «любимчиків». Ну ось хоча би старовинні самовари…
Вміст «Скрині» – це історія, що її, серед інших, творили батьки, діди та прадіди сьогоднішніх бердичівлян – народ різношерстий та далеко не однакових поглядів. Так, у когось, можливо, на столику красувався невеличкий бюст вождя світового пролетаріату – натомість чиюсь поличку прикрашав Єсенін чи Пушкін, коли десь стіна тримала на собі живописну соцреалістичну агітку, то в іншому місці з трепетом зберігали картину з Василем Стусом.
Здається тут є все, чим жили ми, чим жили ті, хто був до нас… Втім, таки, не все… Його «Скрині» дуже не вистачає краму суто з бердичівським «ароматом», нарікає Ігор Яцик, реліквій, що передавали б саме місцевий колорит. Так що у городян є чудова можливість збагатити салон-музей на Житомирській «фішками» з неповторним присмаком міста, з якого починається Україна.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 580 раз
