Бердичівські «боги війни» відкрили свої двері для усіх бажаючих

Боги іноді спускаються на землю, і нещодавно така знаменна подія трапилася на території військової частини В 3231. 3 листопада тутешній особовий склад відзначав День ракетних військ та артилерії, тож незабаром, уже традиційно з нагоди свята, бердичівські пушкарі влаштували День відкритих дверей. На самісінькому вході відвідувачів зустрічав головний музичний супроводжувач дійства – військовий оркестр. Окрім того, тут само роздавали план заходів. Українські вояки будь-коли і будь-кому двері не відчинять, але коли вже запрошують, то по-батьківські піклуються, аби гостям було комфортно, цікаво і змістовно, аби запасу вражень вистачило до наступного побачення.

Те, що сьогодні все, що пов’язане з нашими військовими, сприймаєш абсолютно інакше, аніж ще кілька років тому, факт, з яким навряд чи посперечаєшся. Іншими очима дивишся на самих артилеристів, на техніку і зброю, на умови проживання, діляться відвідувачі. Начебто, звичайна демонстрація форми, зауважують, а бачиш, як у ній наші хлопці боронять Україну у зоні АТО, як ремонтують бойові машини, як відзначають дати урочисті й знаменні.

Що вже казати про озброєння… Нестачі бажаючих потримати у руках справжній «калаш», пістолет, ручний протитанковий гранатомет чи кулемет військові, здається, ніколи не відчували, але коли знаєш, що ця зброя нині, у твоїй країні, захищає свого і зупиняє ворога, відчуття такі, що звичайними словами так просто й не передати.

А техніка!.. Лише уявити собі: ці велетенські установки працюють сьогодні на війні, наводячи жах на ворога, і керують ними наші відважні земляки. Здається, не знайшлося такої шпарини у легендарному Гіацинті та не менш грізній МСТА-С, до якої не проникла би допитлива дітвора. І навіть вона, знайомлячись із «нутрощами» гордості місцевої арти, окрім того, що відчути себе у ролі члена екіпажу, уявляла на своєму місці рідного українського воїна-захисника. Думати не лише про себе, навчила серед іншого, ця війна.

Що у випадку зі справжнім українцем може переплюнути навіть інтерес до потужної зброї? Звісно, польова кухня. Хочеш-не хочеш, зізнаються відвідувачі, а ноги сам ведуть до заповітного намету. А там…

А там щирі й гостинні господарі закладу, котрі так припрошують до столу, що годі й думати про відмову. Солдатська каша та гарячий узвар – це просто кулінарне диво якесь, в один голос оголошують свій вердикт гості. Звісно, диво, коли перед цим з годинку прогулявся свіжим повітрям, а сам шедевр приготовлений за особливим рецептом. Із такою кашею і такими кашоварами бердичівські «боги війни» непереможні.

У військовій частині подбали не лише про те, аби вразити гостей технікою, зброєю, формою чи кашею: місцеві артилеристи пам’ятають і бережуть свою історію, виступають за здоровий спосіб життя, знаються на тому, як облаштувати побут, і Музей бойової слави, спортивна зала та казарми – тому свідчення.

Взагалі, стверджують військові, вони не потребують зайвого піару – достатньо, аби про їхні навички, вміння і можливості знав той, хто хоче чи захоче у майбутньому знищити Україну як незалежну державу. Але сьогодні подібні заходи просто необхідні.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Володимир Чайковський

ТРК ВІК