Моміджігарі у Бердичеві або Як «М-Формація» полювала за кленовим листям

Чи знають бердичівляни, що у час, коли Україна вже «вхопила» добрячу порцію снігу, в Японії милуються, як у повітрі сплітаються в одному танці перші сніжинки та листя, що падає з кленів? Вполювавши останнього кленового красеня, так хочеться відчути тепло рідної оселі, скуштувати гарячого ароматного зеленого чаю, поданого жінкою у розкішному кімоно…

В якості прем’єри від себе оновлених у щойно відкритому молодіжному центрі «М-Формація» на Вінницькій, 10, вирішили прорубати вікно до Країни Вранішнього Сонця – влаштували культурно-мистецький фестиваль «Дороги світу. 24 години з Японією». Кажучи простіше, – «Моміджігарі». У стінах бібліотеки полювали за кленовим листям…

Японію в «М-Формації» презентувала трійка знавців японської культури, ентузіасти з Києва Єлизавета Галковська, Дмитро Княжич та Максим Лизогуб.

Одного разу, коли на душі було тривожно, розповідає Ліза, вона увімкнула телевізор і потрапила на аніме – японський мультфільм. З його переглядом прийшов спокій, а з ним – цікавість до чужої до цього Японії. Далі – більше, і чим глибше вона занурювалася у невідомий, але такий заманливий світ, тим активніше на неї почали виходити такі самі фанати всього японського. Яких у Києві, виявляється, є чимало.

У Бердичеві Єлизавета, серед іншого, знайомила гостей із мистецтвом одягати кімоно. З’явилося воно колись у Китаї, розповідає, та японці перехопили ідею, переробивши її на свій лад. Що таке кімоно? Це унікальне явище, стверджує Йору: в одному кімоно людина зможе дізнатися мало не все про культуру Країни Сонця, що сходить. У ньому і ткацтво, і вишивка, і розпис, і малювання, і музика з тисячею почуттів.

Один лише пояс на кімоно може коштувати дорожче за весь одяг, продовжує Єлизавета, одне лише кімоно може за ціною легко «переплюнути» престижний позашляховик. Дуже часто у них – короткуваті рукави, аби можна було помилуватися найпривабливішою, на думку японців, частиною жіночого тіла – зап’ястями. Уміло пов’язаний та «сконструйований» пояс здатен захистити від удару меча. Ну і наостанок про одну з «родзинок» Японії: професійна гейша здатна одягнути кімоно десь за 4 хвилини, у Лізи на це пішла 1 година і 15 хвилин. Зате результат не міг не потішити справжніх знавців дівочої краси.

Для відомого в українській столиці знавця й шанувальника Японії Дмитра Княжича це очевидно: прагнеш пізнати цю країну – відчуй неповторність її танка й хайку.

Традиційна стислість по-японськи – не менш чарівна, аніж звичні українцеві ямб, хорей, дактиль тощо, переконує отаку Дмитро. Свого часу, нагадує, славетні рубаї Омара Хайяма здобули тисячі прихильників, і хтозна, можливо така сама доля чекає на танка і хайку. Потрібно лише вслухатися…

На них в Японії утворилася величезна медіа-індустрія – не схожа на жодну іншу. Мова йде про аніме та манга (японські комікси). Президент аніме-клубу «Міцурікі» Максим Лизогуб зауважує: і начебто, мультики там, як мультики, комікси, як комікси, а різниця суттєва.

Чи популярне в Японії аніме та манга? Напевне ж, коли одного разу хтось із дослідників цієї теми сказав, мовляв, на режисерів кіно йдуть ті, хто не зміг стати режисером анімації.

А ще на фестивалі говорили про самураїв… І порівнювали їх, серед іншого, з запоріжцями: лише український козарлюга, якого саджали на палю, міг сміятися в обличчя ворогу, лише японський самурай позбавляв себе життя, коли через якісь причини не виконував свого обов’язку. Саме самураї багато у чому сформували сучасну культуру Країни Вранішнього Сонця.

Припустимо, ви анонсували своїм друзям чайну вечірку в японському стилі. Мовляв, є чай із самої Японії, заваримо кип’яточку й таке інше. Що на це скаже японець? Скаже, що ви просто зібралися попити чаю, привезеного з Японії. Про ще одну тамтешню унікальність – чайну церемонію – навіть не подумає, просвітлює Ліза «Йору». У справжній чайній церемонії, пояснює, головне – спокій, мистецтво, краса і гармонія. Ну а чай… Його роль – лише підкреслити все те.

Два дні в «М-Формації» пахкотіли ароматні палички, тихенько грала японська музика і точилися неспішні розмови про далеку країну на сході. Що знаємо ми про неї? Знаємо, що сакура, що Фудзіяма, віднедавна ось про Фукусіму дізналися…

Вони відгукнулися на запрошення Бердичева з тим, аби у місті усвідомили різницю між тим, що знають й тим, що є насправді. І більш того – усвідомивши, відчули всередині себе приємність. Через те все, що привезли, було суто японським, автентичним. Жодної копії чи китайського «близнюка». Японія ж бо неймовірна. Вона таємнича, невивчена і прекрасна.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Володимир Чайковський

ТРК ВІК