Ці жінки й чоловіки з вадами здоров'я доводять: усупереч хворобі можна жити яскраво. Приміром, у 38 років бердичівлянин Володимир Яремчук пише оповідання, робить сувеніри, а ще полюбляє малювати. На виставці робіт людей з обмеженими можливостями він показує частину своїх картин. Працював над ними, говорить, декілька тижнів. Суворо просить не судити, бо малює не для музею, а для душі. Віднедавна чоловік почав малювати ікони, серед яких скоро з'явиться нова.
"Хочу намалювати святого Макарія, бо зараз іде війна, щоб не лилася кров, а перед нми можна молитися, і Бог дасть мир нам, і ми перестанемо воювати", – каже Володимир Яремчук, бердичівлянин.
Такі, як Володимир, от уже чотири роки мають змогу розвиватися і навчатися буденним побутовим речам у бердичівській благодійній організації "Кармель". Після 17 років люди з інтелектуальною недостатністю, з руховими порушеннями фактично не мають жодної можливості для навчання, розвитку, спілкування, говорить керівник організації пані Ліля. Разом з однодумцями жінка намагається, аби такі люди вели повноцінне життя.
"У нас заняття у формі майстерень. Є комп’ютерна майстерня, де вчаться комп’ютерній грамотності. Є домашнє господарство, де люди набувають навичок самостійного життя, як от їсти зварити, прибрати, накрити стіл, зробити покупки", – каже Лілія Обшта, керівник БО "Кармель".
Батьки діток з фізичними вадами завдяки спеціалістам можуть досягти успіху у розвитку як малечі, так і підлітків, переконана вихователь навчально-реабілітаційного центру "Насіння надії". Тут щоденно працюють з дітками у групі денного догляду. Вихованці центру – діти від 4 до 17 років з вадами розумового або фізичного розвитку.
"До кожного – індивідуальний підхід. Якщо дитина ходить у школу, ми займаємося за шкільною програмою. У нас хлопчик був із синдромом Дауна. Він зараз пішов у спецшколу. Він у нас вивчив абетку, навчився рахувати. Хоча у школі вважали, що він нічого не знає. Учитель просто не знайшов підхід до дитини", – розповідає Оксана Тищенко, вихователь навчально-реабілітаційного центру "Насіння надії".
У переддень Міжнародного дня інвалідів цих особливих людей згадують на міському рівні та бажають їм здоров'я. Вони ж не вимагають до себе жалю. Кажуть, була б робота для них – тоді й гідна реабілітація відбувалася б. Наголошують і на деяких недоліках у роботі з інвалідами в Україні.
"Є потреба системи реабілітації, щоб, якщо в дитини є якісь порушення, батьки знали, де вони можуть отримати допомогу. У нас такої системи немає. Батьки самі шукають різні можливості по різних містах", – каже Лілія Обшта, керівник БО "Кармель".
Більшість людей з вадами здоров'я наголошують: День інвалідів – це не свято і вітати тут немає з чим. Ті, хто це розуміє, просто підтримує їх чим може. Цього дня варто нагадати оточуючим, що серед них є й інші, слабші здоров’ям, але подекуди сильніші характером.
Матеріал сайту: http://zhitomir.today/
Просмотрено: 452 раз
