Валентина Аронівна Галянт має більше 40 років досвіду медичної сестри, 28 – вона пропрацювала патронажною сестрою при Бердичівській міській організації Товариства Червоного Хреста України. Щодня її та ще 9-х її колег чекають-виглядають особливі пацієнти, серед яких самотні непрацездатні громадяни, діти-сироти, інваліди, безпритульні, немічні, соціально незахищені люди. Роботи вистачає: поміряти тиск, поставити крапельниці, зробити уколи, розрадити добрим словом.
У новому році Валентина Аронівна не зможе відвідати усіх своїх пацієнтів, адже працює у міській організації Товариства Червоного Хреста України на волонтерських засадах. Вона уже пенсіонер, а от ще 8 її колег – наразі безробітні: МОЗ України із 2017 року припинило державне фінансування патронажної служби Товариства Червоного Хреста України, адже у відомстві (цитую) «не бачать сенсу у дублюванні ТЧХУ функцій Мінсоцполітики щодо надання соціальних послуг…». Телефон Наталі Володимирівни аж червоний від того, що люди телефонують, збентежені новиною, чекають медсестер ТЧХ особливо одинокі люди. Їм доводиться відповідати: на жаль…
У МОЗ, відмовивши у коштах, кажуть, що «у всьому світі подібні організації фінансуються за рахунок благодійних пожертв донорських організацій, небайдужих громадян, членських внесків, а не з коштів держбюджету». Чи можливо так вижити?
Нині Товариство Червоного Хреста, хоч і без патронажної служби, продовжує свою діяльність, допомагаючи обездоленим. За 55 років існування нелегкі часи сьогодні переживає організація. Допомагають колишні працівники, волонтери, небайдужі. Приносять до міського осередку ЧХ одяг, домашні речі, дбаючи про малозабезпечених. Як буде далі – покаже час…
Любов Сергіївна – дитина війни, одинока людина. Щодня соціальні працівники їй доставляють обіди, кілька разів на тиждень ходять до аптеки й магазину, допомагають прибирати у квартирі. Вона, як рідну, рада бачити медичну сестру Червоного Хреста, що їй частенько міряє тиск, слідкує за рівнем цукру в крові. А тепер, коли нестерпно докучає біль, їй уже доводиться викликати «швидку» або чекати на дільничного лікаря…
Автор: Олена Лук’янюк
Камера: Володимир Чайковський
ТРК ВІК