З його біографії складають вірші, а завдяки його науці не соромляться демонструвати пісенний талант по всьому світу. Для нього малюють пейзажі його улюблених рибальських місць. А все тому, що він – Юрій Вялов – днями зустрів своє 70-річчя. Цього чоловіка в Бердичеві, та й на Житомирщині загалом, знають як викладача педагогічного коледжу та керівника хору ветеранів.
Сімдесят років, говорить, його не лякають. Навпаки, планів і мрій з’явилося ще більше. У хорі ветеранів з них пройшло понад 35. До цього, пригадує, дитиною закінчив музичну школу з класу "Баян". А після цього обирав між вокалом і грою на баяні. Батько-фронтовик підтримав сина у його виборі, адже і сам, якби не війна, обрав би для себе творчу дорогу.
"Я вступив на хорове відділення музичного училища в тодішньомуі Артемівську, нині – Бахмут. Закінчив його, потім вступив до Харківського університету культури, а згодом – навчався в Одеській консерваторії на диригентсько-хоровому відділенні", – розповідає Юрій Вялов.
Відтоді, як потрапив у Бердичів, лишився тут викладачем диригування в педколеджі, а паралельно працював керівником хору ветеранів, який нині має звання народного колективу України. У його складі, розповідає Юрій Вялов, люди різних спеціальностей. Музикантів серед них немає. Є медики, вчителі, бухгалтери. Усі вони – аматори, що не заважає їм бути лауреатами різних конкурсів в області.
"Ми вже не молоді, а він має терпіння повторити ще раз, аби навчити. Це наше здоров'я, наше життя, ми йому вдячні й низько вклоняємося. Він уміє до всіх підійти, усіх вислухати, це його внутрішній багатий світ. Він стільки всього нам пояснює: різні питання, навіть релігійні, у нього багатий досвід, бо постійно поповнює свої знання", – каже Людмила Кіраль, яка співає в хорі.
Пані Кірі – 85. Вона найстарша в хорі ветеранів. За плечима в жінки – нелегка праця кранівниці на заводі "Прогрес". Але пісня завжди була присутня в її житті, тому в хор ветеранів прийшла залюбки.
"Я не можу без пісні, люблю співати. У мене вже, слава Богу, у серпні був великий ювілей, але все одно ходжу співати", – говорить Кіра Дороніна.
Щотижня репетиції хору регулярно відвідує 25 чоловік. Колектив, говорить ювіляр, є віковим, бо одні, на жаль, ідуть у вічність, іншим з часом не вистачає здоров'я. Але приходять і нові люди, для котрих пісня в житті займає не останнє місце. З такими без вагань можна заспівати на будь-якій сцені.
"На жаль, немає республіканських українських конкурсів хорів ветеранів. Я б хотів, щоб ми також там якось показали себе", – говорить Юрій Вялов.
Як у керівника хору, так і в хористів-аматорів за плечима великий життєвий досвід. Негаразди і радощі загартували їх, а пісня – ніколи не лишала і не лишає. Через неї ці люди передають слухачам віру в себе, бо знають: з піснею жити веселіше.
Матеріал zhitomir.today
Просмотрено: 503 раз
