У футбольному товаристві Бердичева – черговий ювіляр: свої перші 50 зустрів Ігор Дробиш

Щось давненько ми ювілярів не мали, задумалися, було, ветерани бердичівського футболу, а хочеться ж знову усім разом зустрітися, м’яча поганяти, спогадами й байками футбольними поділитися, друга вшанувати. Аж ось на тобі – маєш чудовий привід: перші 50 приміряв на себе Ігор Дробиш – людина, котру у Бердичеві та поза його межами пам’ятають як класного півзахисника славних команд, а сьогодні знають як успішного підприємця, одного з керівників місцевого ФК «Бердичів», людину, котра фінансово підтримує бердичівський футбол та беззмінного учасника усіх святково-товарисько-ветеранських матчів.

У тенетах «гри мільйонів» Ігор опинився завдяки батькові: одного разу той привів сина-третьокласника до спортивної школи і передав прямісінько у руки Леоніда Копитка. «Світило» хлопчакові займатися у групі з дорослішими за нього на 1 рік, а рік різниці у спорті, як відомо, чинник доволі відчутний.

Терпіння, бажання й працелюбність – вони, зі слів самого Ігоря Дробиша, допомогли не лише «зачепитися» у футболі, а й сказати у тому своє слово. Вже у 9-му класі Ігор грав із дорослими у скраглівецькому «Соколі», у складі якого взяв «золото» України від товариства «Колос». Після закінчення школи рік встиг пограти у житомирському «Спартаку». Ну а далі – армія і «футбольна» служба у славетній «Зірці» «під командуванням» самого Мілетія Бальчоса. У складі «Зірки» Дробиш стає двічі чемпіоном Прикарпатського військового округу, срібним призером чемпіонату області, володарем Кубку області, фіналістом Кубку України серед колективів фізкультури. Свого півзахисника Мілетій Бальчос пам’ятає завжди у колі друзів і ніколи – нестриманим чи «заведеним».

50 років одноклубника й товариша дали привід знову побувати у Бердичеві колишньому зірковому хавбеку київського «Динамо» Сергію Ковальцю. Київ до нього прийде потім – до того були Бердичів, армія, служба на Червоній Горі, команда «Зірка» та старослуживий Дробиш.

Відслуживши в армії, Ігор Дробиш отримує запрошення із Кіровограда, і з однієї зіркової «Зірки» потрапляє до іншої. А погравши за неї 1,5 роки, вирішує повернутися до рідного Бердичева. Зазвичай, наставник місцевого «Прогресу» Олександр Репутацький не пропускав появи у місті талановитого футболіста, так вчинив і у випадку з Дробишем – Ігор розпочинає кар’єру одного з найкращих футболістів найкращої команди Поліського і не лише регіону. Там зустрічається і пліч-о-пліч наводить страх на суперника із другом дитинства Валентином Пілецьким.

Повісивши бутси та форму, Дробиш не захотів прощатися з футболом, а футбол у відповідь залишився у ньому. І, здається, обидва про це не шкодують.

Як і багато хто з колишніх футболістів, Ігор Дробиш часто згадує повні трибуни на «Прогресі», запеклі дербі, гучні перемоги на всесоюзному рівні. Та на відміну від колег, сьогодні він є одним із тих небагатьох, хто визначає стратегію розвитку бердичівського футболу – ювіляр очолює правління ГО «ФК «Бердичів». І чітко бачить успіхи та проблеми на місцевій ниві найпопулярнішої у світі гри. Останні, на його думку, перш за все, криються у дитячому футболі.

На питання що би сам собі побажав у «золоті» 50, ювіляр відповідає, майже не замислюючись: а що собі, мовляв – усіх гараздів він зичить йому. Футболу.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК