Сьогодні, у Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, згадуєм той похмурий час 26 квітня 1986 року, відколи розпочалось нове літочислення для України і всього світу, вшановуєм Героїв, які ціною власного життя і здоров’я кинулись рятувати світ від біди. Адам Татарчук, ніби вчора, пригадує себе у числі тих 24-ох пожежних, які були першими… Сьогодні підполковник не може забути тих, із ким плече в плече…, кого немає вже поруч.
Щоб не забули, Адам Павлович і прийшов разом із побратимами сказати й своє слово біля пам’ятника героям-ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, аби воно «дійшло» до кожної людини, до кожного дитячого серця. Мітинг-реквієм розпочинає сумною згадкою про весну 1986-го ведуча Інна Кирилюк:
Тільки очевидці, старші покоління, зможуть пригадати ті великі натовпи на вокзалах, потяги, клунки, чутки про радіацію і поїздки до родичів, які прихистять… І на фоні всього цього – святкування першотравня, коли високе партійне начальство, відправивши власних дітей по санаторіях, звеліло вивести тисячі дітей на парад.
Пам’ять – це те, що не дає забути, що передається від покоління до покоління. Сьогоднішні діти із розповідей та історії дізнаються про Чорнобиль.
Доля повела у Чорнобиль людей різними шляхами: одні прийшли за покликом душі, інших привели професійні обов’язки або повістка військкомату. У рядах «ліквідаторів» різних професій понад 700 бердичівлян. Таку статистику озвучив ініціатор будівництва пам’ятника у Бердичеві Олександр Нехворовський.
Із 730 бердичівлян, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, не дожили до сьогодення близько 300 чоловік, з болем каже Іван Осіпчук. Він дякує організаторам за подібні заходи і говорить про життя ліквідаторів тепер.
До підніжжя пам’ятника ліквідаторам-чорнобильцям бердичівляни, дорослі і діти, учні загальноосвітніх шкіл, поклали квіти, у знак вдячності та пам’яті… У хвилині мовчання схилили голови перед тими світлими лицарями, котрі у відблисках чорнобильського вогню назавжди увійшли у безсмертя.
Репортаж Олени Лук’янюк
ТРК ВІК
Просмотрено: 898 раз
