До Дня Перемоги – з відчуттям прекрасного: у Бердичеві проходить виставка вишитих картин кращих 11-ти майстринь міста. Усе – для ветеранів різних воєн, праці, ЗСУ. Спочатку навіть важко зрозуміти, що такі незвичайні картини не намальовані, а вишиті нитками.
Син знаної у світі бердичівлянки-вишивальниці Лариси Возняк пригадує: мама більше грошей витрачала на роботи, ніж на себе.
"Вона могла не поїсти, не доспати, але сиділа й вишивала. Я сам не міг зрозуміти, у чому причина, що от аж таке захоплення вишиванням. Якщо вона починає роботу, вона не відривається цілий день. Коли в мами трохи сів зір, то в неї була велика лупа, з якою вона все одно вишивала", – говорить В’ячеслав Возняк про маму.
Жінка сама клеїла рамки для вишивок, а з картин підбирала кольори для майбутніх робіт. Про неї заговорили не лише в Україні, а й за кордоном, коли побачили її шедеври. Кожна вишита нею картина – філігранний витвір мистецтва. Їх важко відрізнити від картин олією, бо кожен хрестик вправно поєднується зі своїм сусідом, і в результаті все виглядає природно, кольори плавно переходять один в одного.
На жаль, жінка померла у 2014 році. Їй було 75 років. Сьогодні її син приніс частину робіт на виставку в Музеї історії міста Бердичева. Така ж їх частина, каже, нині по всьому світу, адже мама полюбляла дарувати друзям свої роботи.
"Ми ці роботи не продаємо, а зберігаємо. Вони в нас вдома висять, але не всі є де повісити: стін не вистачає", – говорить чоловік.
У жінки лишилося багато незакінчених робіт. А от у 77-річної Тамари Цаплюк шестеро онуків уже визначилися, яку з вишитих бабусиних картин лишать собі. Таке хобі пенсіонерка ледь дозволяє собі на невелику пенсію Каже, рамка для Джоконди, яку вишила за місяць, коштувала 600 гривень. Що вже говорити про нитки і тканину…
"Купуємо й вишиваємо. Зараз нитки дуже дорог – 14,5 грн за 8 метрів. Тільки порахуйте, скільки ниток мені треба, щоб вишити 48 кольорів на "Віденський бал". Я на роботу вже не ходжу, сиджу на пенсії, доглядаю внуків і вишиваю", – каже жінка.
Вишивати жінку навчила мама. Перша серйозна робота майстрині була за буханець хліба й відеречко картоплі. Вона вишивала у школу штори-рішильє. Усіх своїх робіт вона вже не пам’ятає. Частину жінка продає, деякі – дарує.
"Як десь я йду, то просять принести щось вишите: то серветку, то доріжку, то картину невелику", – каже вона.
Усього на виставці представлено понад 70 вишитих картин на різноманітну тематику. Окремо – рушники. Директор музею каже: останні декілька років такі виставки в місті не проводилися. Однак ховати таку красу неправильно.
"Треба мати талант, хист і час, бо кожен стібок на картині (а їх там тисячі) забирає багато часу і здоров’я, наприклад зір", – каже директор музею Павло Скавронський.
Вражені вишитими витворами мистецтва й відвідувачі. Заслужений майстер народної творчості України, художниця Ольга Дзюрбей милується картинами, окремо відзначає рушники освітянського профспілкового лідера Ангеліни Цвєткової.
"Ця робота виконана руками, сюди вкладається багато енергії та сил. Цим людям потрібно аплодувати, на майбутнє проводити такі виставки частіше", – говорить Ольга Дзюрбей.
Побувати на виставці вишитих картин у Музеї історії міста можна до середини травня.
Матеріал сайту: http://zhitomir.today/
Просмотрено: 949 раз
