У день перепоховання Тараса Шевченка, 22 травня, біля пам’ятника Кобзарю у Бердичеві, як завжди, зранку велелюдно. Представники влади, громадськості міста, шанувальники творчості, школярі, студенти й творча інтелігенція розпочинають свій день звідси, де словом і піснею є можливість вшанувати проповідника добра, волі та правди, почути полум’яне й невмируще Шевченкове слово.
156 років минає з часу перепоховання Кобзаря на Чернечій горі у Каневі. Здійснилась воля Шевченка, передсмертними словами якого було «До Канева…»: після 58 днів від поховання у Петербурзі, домовину із прахом перевезли в Україну, яку він любив понад усе, якій віддав усі свої думки й почування. Сьогодні Шевченкове слово так само актуальне і гостре, як і раніше.
Поет вірив, що Україна, врешті, прокинеться, «розкуються заковані люди», а Україна перестане бути «безталанницею». Сьогодні навіть наймолодші школярі знають: найбільший Шевченків заповіт для нас, нащадків – порвати кайдани і вибороти волю!
Традиційно, біля пам’ятника Шевченка, вітають і нагороджують переможців творчих мовно-літературних конкурсів, міських, обласних і всеукраїнських етапів. Цьогоріч більше 2 тис. учнів спробували свої сили у шкільних та міських етапах VІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу ім. Тараса Шевченка та XVІІ Міжнародного конкурсу ім.. Петра Яцика. Особливо радують перемоги юних бердичівлян на обласному і всеукраїнському рівнях. Так, призеркою всеукраїнського етапу конкурсу ім.. Шевченка стала учениця 14-го колегіуму Марина Рибак. Ученицю 4 кл. 10-го НВК Марину ГрІду та 5-класницю 12-ої Вероніку Павлюк вітали із перемогами на обласному рівні. І, як завжди, дуже багато має Бердичів переможців міських етапів творчих конкурсів. Кожному з них вручила грамоту й потисла руку заступник міського голови Валентина Адаменко.
До підніжжя пам’ятника Шевченка лягли вінки і квіти, як знак невмирущої пам’яті та вдячності від нащадків. Чимало з них і сьогодні, десь зовсім поруч, в окопах і на позиціях, мають нагрудною книжечкою «Кобзаря» - символ правди і великої любові до України!
Репортаж Олени Лук’янюк
ТРК ВІК