Його концерт не вперше на вулицях Бердичева. Таємничого і загадкового скрипаля, у руках якого інструмент ніби «оживає», сміється й плаче, радіє й журиться, бердичівляни бачили і сьогодні на зупинці, що навпроти центрального ринку. Багато хто, заглиблений у себе, здається, навіть і не чув тих мелодій. Дехто, заворожений почутим, стишував крок, присідав послухати.
Чимало людей звикли: якщо лунає музика – вона має обов’язково бути приурочена комусь або чомусь. Якщо так потрібно, то можна присвятить її сонечку, літу, один одному, зрештою, самому собі (а чому б не дозволити таку розкіш?) А, може, вона комусь навіє теплі спогади?
І раптом, на думку: «Нагадала музика мені, Що живу я, наче в напівсні, Що в житті високе і низьке, І низьке й високе – не таке…»
А люди йдуть собі, хто куди, байдужі й ні до цих мелодій. Хто він, талановитий вуличний музикант, чи артист, як він себе називає, якими шляхами – до нас, у Бердичів?
Познайомились зі скрипалем, аби й вас познайомити. Звати його Павло Волощук, він із Кам’янець-Подільського, професійний музикант, котрому аплодували у залах філармонії й театру. Із Василем Волощуком – не друзі й не родичі, однофамільці!
Не кожен піде на концерт, котрий коштуватиме грошей, а на вулиці – тут свої розцінки, різношерстна й публіка.
Найбільш чутливі люди, зізнається музикант – на Західній Україні, важче здивувати чимось жителів великих міст. Але музикою він і далі буде виховувати, розвивати внутрішній світ людей!
Репортаж Олени Лук’янюк
ТРК ВІК
Просмотрено: 999 раз
