А чи знали ви, що колись давно у пращурів сучасних українців тиждень після Трійці проходив увесь, серед іншого, у подібних піснях? Що називався Русалчиним тижнем? Що був повний різних обрядів? Що чи не найголовніше протягом казкових днів було не підпасти під звабливо-смертельні чари русалок?..
Все і навіть більше про обрядодії Трійці на Поліссі тим, хто прийшов днями на Вінницьку, 10, – до молодіжного центру «М-Формація» – розповідали, співали і демонстрували студенти-фольклористи столичного нацуніверситету ім. Шевченка Захар Давиденко та Олександра Кривоносова. Говорячи мовою фахівців, займалися «реконструкцією автентичного фольклору».
Краса вимагає жертв: іноді більш ніж 10 кг зеленого гілля мала одягнути на себе найвродливіша й найбагатша дівчина на селі, аби перетворитися на так званий «кущ». «Кущ» водили селом, і ніхто не повинен був упізнати красуню. Біля кожної оселі господар намагався одарувати гостю найкращим, що було в хаті – тоді він міг розраховувати на гарний врожай. Недобрим знаком вважалося, коли «зелений одяг» спадав із дівчини – тоді все дійство припинялося. Звідки все це знають Захар з Олександрою? З фольклорно-польових експедицій, у складі яких частенько їздять регіонами України. Заїжджають до глухого села, кажуть, знаходять підходящих бабусь і починають «зчитувати» інформацію…
Кажете, русалка – то спокуслива жіночка, з глибоким декольте та риб’ячим хвостом? Ви – жертва стереотипу, скоріш за все, заявлять гості з Києва. По-перше, справжні русалки не мали хвостів. Зате, справді, мали сумну славу: вважалося, що на русалок перетворювалися дівчата, котрі померли не своєю смертю, топилися від нещасного кохання або ж ішли з життя незадовго до заміжжя. Русалки могли водитися у воді, у лісі чи у полі, мали довге волосся та ходили оголеними (тому часто крали полотно у людей, аби виготовити собі вбрання). Чи затягували когось у воду? Так, розповідає Олександра: причому робили це чи з женихами, чи з тими хлопцями, котрі при їхньому житті відмовили у почуттях. Втім, русалок не слід вважати негативними героїнями: їх у чомусь можна порівняти з домовичками, які і нашкодити могли, і користь принести неабияку.
Окрім того, що Захар й Олександра – студенти-фольклористи, вони до того ж є співзасновниками спецпроекту під назвою Bezodnitsa Project.
Не так давно у цих самих стінах розповідали про те, як одягати кімоно і про те, що кожна деталь в унікальному японському вбранні має свою роль та значення. Традиційний український стрій, доводили гості «М-Формації», теж річ особлива й неповторна. Головна його «родзинка» у тому, що він збагачував свого «носія» усім тим, чим обділила того природа. Простіше кажучи, він робив хлопця ще привабливішим й мужнішим, а дівчину – принадною і ще спокусливішою…
Зрозуміло, цікавитися автентикою їм обидвом належить за обраною спеціальністю, але ти просто не витримаєш і «не втримаєшся» у фольклорі, коли не горітимеш ним, стверджують учасники Bezodnitsa Project. Ми – це не лише сьогодення, переконані, ми – це спадщина. Якщо хочете, серед іншого, ми – це XVII й XIX століття.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
TРК ВІК
Просмотрено: 234 раз
