Згадати, вшанувати пам’ять знищених, убитих голодом невинних людей зібрались у Бердичеві біля пам’ятника-стели, що на розі вулиць Чуднівської та Козацької. Пам'ять про страшну трагедію не лишає байдужим сьогодні ні дорослих, ні дітей, кличе не забувати, які жахіття довелось пережити нашому багатостраждальному народові; аби не повторити знову, кличе захищати мир і свою землю, щоб не мовчала наша совість сьогодні.
Великі голодомори, організовані більшовицькою системою в Україні протягом 1921-22, 1932-33, 1946-47рр. здійснювались руками місцевих керівників, які виконували директиви згори, і спрямовані були, насамперед, проти українського селянства. 32-33-ий роки стали чи не найважчими, найтрагічнішими сторінками в історії нашого народу.
Їх голосом сьогодні, що пронизує й вражає до глибини душі, говорять онуки-правнуки тих, кому пощастило вижити у ті лихі роки.
Учні, студенти педагогічного, коледжу промисловості, економіки та права, хто – із розповідей прадідів, хто – із літератури, доносили до кожного серця гірку правду про виживання і смерть у голодні роки.
Сьогодні Україна і увесь світ поминає безвинних жертв голодомору, на підвіконні багатьох осель запалено свічу пам’яті. Говорити про минуле потрібно, заради майбутнього, бо забуття породжує бездуховність... «Горить свіча. І огортається журбою. Осінній день промерзлою ходою У серце стука. Пам'ять про померлих. Замучених голодним тридцять третім»...
Після випуску новин пропонуємо увазі глядачів «Історію Голодомору – у живих спогадах очевидців». Марія Лузан і Станіслав Стельмах відверто розкажуть дев’ятикласницям 8-ої школи, Інні та Ангеліні, усім нам, як їм вдалось вижити у голодні роки...
Репортаж Олени Лук’янюк
ТРК ВІК
Просмотрено: 888 раз
