Цікаво, як визначити, що слугувало найголовнішим у твоєму житті, коли підійшов до моменту свого 70-річчя?.. Як варіант, думається, можна озирнутися навколо: де, в якому колі, серед чого, власне, зустрічаєш знаменний ювілей. Може статися так, що ти народився, вчився, працював спочатку у потужному авіакомплексі, потім муляром, далі доля розпорядилася так, що ти обрав надстрокову службу в армії, віддавши збройним силам майже 30 років. А ювілей відзначаєш у музеї – серед створеного тобою безмежно світлого живопису, у колі великої родини, друзів, колег-художників, шанувальників твоєї творчості.
Меншою мірою, так зустрів свої 70 Микола Романчук – персональною виставкою у Музеї історії Бердичева, в якості члена місцевої Спілки вільних художників та майстрів народної творчості «Вернісаж», люблячого й коханого чоловіка, батька, дідуся й прадідуся. А також в якості яскравого митця, дивлячись на роботи якого, одразу відчуваєш: вони живуть одним з їхнім автором серцем.
Вона не раз ще спливатиме на цьому дійстві – тема сім’ї, тема любові. Відчувалося, що у родині Романчуків звикли жити поруч із цими поняттями.
Він взявся за пензля ще у дитячому віці, і той так і супроводжує художника протягом всього життя. А те, що Микола Романчук нині відомий у Бердичеві як художник – так то доля. Адже свого часу чоловік серйозно займався музикою – грав на кларнеті. Але власний ювілей зустрічає не біля пюпітра – посеред картин.
Що змушує ювіляра мало не щодня брати до рук пензля?.. Ну що… Ранки, припустимо, тепло у душі: прокинувся, каже, маєш гарний настрій і вже хочеться малювати. І тут пан Микола знову згадує про дружину, котра, судячи зі світла, що ллється з його очей, слугує для нього більше аніж Музою.
Головне дітище життя: роман, фільм, музичний твір… Що з головною картиною у Миколи Романчука?.. Та, власне, нічого: тут все класично й, мабуть, правильно: усі картини, як діти, а чи можна любити одного більше, другого – менше, забути про двох і понад усе чекати на третього?..
У когось картини, можливо, не менш прекрасні, діляться шанувальники творчості ювіляра, але темні, така собі похмура вишуканість. Романчук – він однозначно світлий, констатують, а той особливо й не пручається. Хоча, вочевидь людина мусить свої «фарби» активно підживлювати, інакше засохнуть. Як не стати темним у цьому житті знає у свої 70 митець зі світлою душею, люблячий та коханий вільний художник Микола Романчук.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВіК
Просмотрено: 534 раз
