Суботня непогода, здається, взяла невеличкий тайм-аут, аби вони, як зажди на День міста, могли зібратися на території міського управління праці та соцзахисту населення, перекинутися кількома словами та помилуватися своїми портретами, що прикрасили місцеву Алею трудової слави. Цьогоріч на тамтешніх стендах додалося 23 нових обличчя – трударів Бердичева, стаж роботи котрих склав 50 років та більше. Географія головних винуватців дійства (читай – місця їхньої трудової діяльності) не надто відрізняється від вже звичних: училища, цукрорафінадний завод, заводи «Прогрес» та «Комсомолець», лікарня, дитячі садки та школи, спорт, культура та, власне все, що давало й дає нині Бердичеву розвиток.
Що таке патріотизм? Це – щира любов до своєї землі, переконані у місті. І прикладом цього почуття – чистого, відданого, доброго і такого, що не вимагає нічого взамін – є ось ці люди. На таких, як вони трималися й тримаються Бердичів та Україна.
Вони займали різні посади, по-різному склалися їхні долі… Один із цьогорічних рекордсменів – Володимир Юрачковський – міг би стати моряком, якби не проблеми з зором. Тож йому порадили йти у медицину. Офіційно рахується, що його трудовий стаж – 59 років (сам пан Володимир, додаючи роки навчання в інституті, констатує: усі 62). І всі пролетіли, як стрімкий птах…
Мабуть, шлях кожного із них у чомусь перегукується зі словами вірша ще однієї рекордсменки-ветерана Ніни Климової, котра сьогодні працює комендантом гуртожитку 4-го ПТУ та укладачкою і хранителькою тамтешнього Музею АТО: жінка не ображається на долю, хоча та і не завжди була до неї прихильною. За все хороше дякує Матері та Богу і головне, що просить, – здоров’я. А поповнювати лави бабусь біля під’їздів – то не для неї.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
ТРК ВІК
Просмотрено: 351 раз
