У ці скорботні вересневі дні традиційно бердичівляни йдуть до пам’ятних знаків жертвам Голокосту та Праведникам народів світу, аби вшанувати пам’ять безвинно загиблих земляків в період ІІ світової війни. Кінець серпня – початок вересня 1941 року став найкривавішим на Бердичівщині, адже знищувати нацисти узялись мирне населення, переважно єврейської національності: страти поблизу Бистрика, Хажина, неподалік Романівки, на Червоній Горі й біля фортеці… 15-16 вересня майже 80 літ тому відбувся наймасовіший розстріл мирних жителів єврейської національності Бердичева і району. Лише за один день було знищено 12 тис. чоловіків, жінок, дітей…
На місцях розстрілів та колишнього гетто тепер пам'ятники і пам'ятні знаки, присвячені як мешканцям Бердичівського гетто, так і українцям, котрі рятували життя євреїв у роки ІІ світової війни. Якби не ці праведники світу, хто зна, чи вдалось би Михайлу Вальшенбойму тричі втекти від смерті? В роки Голокосту загинула вся його сім'я: батьки, брати і сестри.
Минулого року в рамках міжнародного проекту «Захистимо пам'ять» поряд із пам'ятними знаками на місці колишнього гетто відкрили експозицію під відкритим небом. Це 5 стел, на яких – розповіді трьома мовами про єврейство Бердичева, Голокост, історії сімей . Є й карта з пам'ятними місцями.
Те, що з нами трапляється, має стати назавжди уроком, вважає рабин Аківа Нємой. І навіть те неприємне, що трапляється подекуди й сьогодні, коли вандали нищать могили, задля наживи.
Молитвою й покладанням квітів вшанували пам’ять невинних жертв Голокосту. Знати історію й пам'ятати – завдання усіх прийдешніх поколінь. На жаль, людей не повернути, але вони житимуть у пам'яті нащадків, у генетичній пам'яті крові, аби ніколи не допустити, не повторити, не дозволити.
Репортаж Олени Лук'янюк і Дмитра Піньківського
ТРК ВІК