Кожного дня на єврейське кладовище приїжджають туристи з різних країн. Їдуть, аби поклонитися одному з найшанованіших євреїв, похованих у Бердичеві. Ще за свого життя цадик Леві Іцхак бен Меїр був визнаний святим. Наприкінці 18-го століття він обіймав посаду раввина у нашому місті. І хоча з часу смерті цадика минуло вже двісті років, до його могили приходять тисячі послідовників.
Летять з-за кордону, дістаються автобусами, групами і поодинці. На кладовищі їх зустрічає Григорій Драгільов, який мешкає неподалік. Вже десять років чоловік тут і ключник, і вартовий, і гід, і перекладач. Нещодавно, розповідає, були гості з Китаю, Латинської Америки та Африки. Інколи групи приїжджають одна за одною, навіть вночі, так що спати нема коли.
Григорій Драгільов, ключник: «Особенно много народу приезжает на Рош-А-Шану. В сентябре будет Новый год еврейский. Сейчас едут женщины, после них будут ехать мужчины. И постоянно: и днем, и ночью, и до праздников покоя нет. Ни одной ночи нельзя поспать как положено. Потому что все время подымают меня, по мобильному звонят. Я должен прийти, открыть эту могилу святого цадика Леви Ицхака Бердичевского и быть с ними, сколько они будут».
Жінки зазвичай моляться по кілька годин, чоловіки – по 20-30 хвилин. Іноді туристи проводять у будиночку цадика цілу ніч. Просять усіляких благ, відкривають святому душу, пишуть записки з побажаннями та вкладають їх між камінням, як на стіні Плачу в Їзраїлі.
Жіноча група «Дерех шдиким» відвідує могилу бердичівського цадика щороку. Це перша зупинка на шляху туристок. Також їх шлях пролягає іншими містами України, де поховані видатні єврейські праведники. Духовне спілкування з Леві Іцхаком очищує душу та надає сил, говорять туристки.
Офелія, туристка: «Мы приехали из Израиля к нашему, как говорится, божественному человеку. Сюда каждый год приезжаем, и мы выходим с чистой душой. Это для нас как Бог, благословение для нас. И это очень хорошо освежает душу. Я всем пожелаю: евреям и кто хочет освободить душу, пусть приезжает сюда».
Приїзду закордонних гостей з нетерпінням чекають деякі городяни. З певною метою вони проводять на цвинтарі багато часу. Жалібний вираз обличчя, кілька слів на ідиші, простягнута рука... Іноді в неї опускаються шекелі.
Автор: Інна Поктилюк
Камера: Віталій Сінєльніков
Джерело: ТРК "ВІК"