«Мудрі професії» Бердичеву поки не потрібні

Міський голова Бердичева зазначив, що тема є надзвичайно об’ємною та важливою: «Питання зайнятості є головним питанням для будь-якого суспільства. Питання комплексне і не просте. Воно потребує спільної роботи усіх складових, які є в місті. Сума в 15 мільйонів гривень – серйозна сума, яку витрачає держава, а ось як вона витрачатиметься – це питання, яке ми повинні вирішити тут на місцях».

Начальник Центру зайнятості міста Микола Коваль повідомив громадськості Бердичева про ситуацію з безробіттям. Зокрема, за словами експерта, попри зацікавлення міським головою до цього питання все одно ситуація залишається не зовсім доброю. За минулий рік в Центр зайнятості звернулася 1361 особа до 35 років, які мають базову вищу освіту. З них, зокрема, вихователі – 32, юристи – 34, фінансисти, бухгалтери, економісти – 42, програмісти – 21, спеціалісти ливарного виробництва – 13. Після озвучення цифр міський голова різко виступив проти «мудрих професій»: «Нам назвали палітру професій, з якою звертаються до центру зайнятості. Наші батьки хочуть, щоб їхні діти були економістами, юристами і педагогами. Якщо йти таким шляхом, то ніколи жодне місто, жодна країна не зможе забезпечити таку кількість людей згідно їхньої професії. Якщо ми й далі будемо готувати вихователів і будемо налаштовувати дітей на ці професії, що ми будемо мати? Якщо кількість дітей в Бердичеві і країні загалом зменшилося в два рази в школах, то куди ми будемо пристосовувати ці професії. Економісти, юристи і так далі - всі ми бачимо скільки є  «мудрих» професій типу менеджера. А скільки молодих людей, які не знають про що йде мова взагалі після завершення навчання».

Критика очільника перейшла в доручення заступникам: «Іване Омельяновичу, нам необхідно зі шкіл починати вести розмову з дітьми, щоб вони визначалися з професією, треба правильно їх орієнтувати. Сьогодні не вистачає спеціалістів інженерів-механіків, їх нема!. Інше питання, яке треба продумати - направляти дітей у ті ВУЗи, які дають освіту, а не «при освіті». Приходять з дипломами у пластику, всі вони гарні, але, нажаль, коли подивишся, що вони закінчили... Вникаєш в суть, а там одна «екзотика», ці ВУЗи часто знаходяться в якомусь селі, а називаються Міжнародний Університет. Бідні діти приходять з такими дипломами, а бідні батьки розуміють, що вони заплатили гроші за папір, а знання? Треба орієнтувати зі школи, щоб діти йшли у класичні ВУЗи, де дійсно дають освіту. В нас в місті знаходиться кілька професійно-технічних училищ, нам теж треба подивитися Іване Омельяновичу, які там професії. Я хочу, щоб Ви як заступник особливо звернули увагу на це питання. Якщо ми будемо йти цим шляхом, коли вже діти закінчили і мають екзотичні дипломи без знань, то їх працевлаштувати дуже-дуже важко».

За словами голови міста, багато випускників при особистій розмові можуть назвати максимум три предмети, які вчили, а більше не можуть: «А в дипломі про вищу освіту такі оцінки стоять, що аж любо глянути. Профілактикою потрібно займатися ще на початковому етапі, коли діти навчаються ще в школі! Треба казати: «Діти, йдіть навчатися в нормальні ВУЗи, нормальні професії здобувайте,  які будуть потрібні». Треба, щоб і батьки це знали. Направляючи на економістів, юристів та вчителів ми так далеко зайдемо. Також треба звернути увагу на роботодавців, які їм відмовляють, коли ті приходять працевлаштовуватись. Ще одне питання – це рівень заробітної плати в промислових підприємствах, установах, організаціях, це наповнення бюджету і мотивація до роботи. Коли в Центрі зайнятості є можливість отримувати такі гроші як і заробітна плата на роботі і не працюючи – безумовно мотивація до роботи відсутня. Аналізуючи заробітні плати на підприємствах ми обов’язково до цього питання повернемося, тому що людина, яка працює повинна отримувати набагато більше, ніж та, яка стоїть на обліку в Центрі зайнятості. Порівнюючи ситуацію з іншими подібними містами, при тому самому законодавстві, а рівень заробітної плати серйозно відрізняється».

В цивілізованому світі держави не бояться великої кількості менеджерів, юристів, фінансистів і вчителів, адже це головна запорука стабільного розвитку держави – середній клас. Приватна практика спеціаліста в юриспруденції, робота консалтингових компаній, освічені вчителі завжди є затребуваними вільним ринком. Візьмемо до прикладу «дивну екзотичну» професію менеджера, по суті йдеться про управлінську роботу. А ось виходячи з цього, говорячи про безробіття в місті, проблеми в комунальній сфері апріорі можна констатувати брак професійних менеджерів. В Україні, очевидно йдеться лише про початковий етап відродження середнього класу винищеного комуністичним і не підтримуваного посткомуністичним режимом. Зрозуміло, що вивчившись, більшість навіть здібних студентів не можуть себе реалізувати, щоб здобути необхідний професійний досвід. Констатуючи це, Василь Мазур все ж таки бачить розв’язок проблеми в іншому: «Ринок цими спеціалістами перенасичений, вони не мають відповідного досвіду роботи, рівень їхньої кваліфікації низький. Ринок сьогодні потребує інших професій, які потрібні для народного господарства. В противному випадку ми будемо мати те, що ми маємо сьогодні».

Урбанізація міст, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, розвиток телекомунікаційних та високих технологій поки оминають наше місто.  

Нагадаємо, що цивілізовані країни живуть нині зі значно кращим економічним становищем і все це прийнято називати постіндустріальним суспільством. Зокрема, в їхній економіці в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення, пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника.  Важливо, що відносне переважання частки послуг над матеріальним виробництвом не обов'язково означає зниження обсягів виробництва. Просто ці обсяги в постіндустріальному суспільстві збільшуються повільніше, ніж збільшуються обсяги наданих послуг.

Чи принесуть «бердичівські програми» покращення життя хоча б через рік – покаже час. У будь-якому випадку, вибори не за горами і обіцянки-цяцянки будуть як зазвичай.

Джерело: "Ріо Бердичів"