У липні минулого року Верховна Рада ухвалила розроблену урядом реформу пенсійної системи. На мій, та й не тільки мій, погляд, її застосування означатиме катастрофу для країни. Якщо, звичайно, оновлена Верховна Рада не скасує цю реформу. Я вважаю, що це треба зробити.
Чому взагалі потрібно міняти пенсійну систему? Чому не можна залишити все, як було раніше?
В Україні діє так звана солідарна система виплати пенсій. Всі, хто працює (і люди, і підприємства) сплачують податок до Пенсійного фонду, звідки виплачують пенсії тим, хто вже не працює. Кількість пенсіонерів зростає, тих, хто працює – зменшується. У Пенсійного фонду не вистачає грошей на всіх пенсіонерів. Нестачу, яка сягає десятків мільярдів гривень (у 2011 році – 31 мільярд), покривають з державного бюджету. Вихід, запропонований урядом і схвалений більшістю народних депутатів, зводиться, по суті, до поступового, за 5 років, збільшення пенсійного віку жінок до 60 років, чоловіків, які працюють на державній службі, - до 62 років, а також збільшення мінімального трудового стажу, потрібного для нарахування пенсії. Грубо кажучи, нинішня влада пішла найлегшим для себе шляхом – просто скорочує кількість пенсіонерів. Буде їх менше – вистачить грошей для всіх.
Звичайно, представники влади так не кажуть. Вони кажуть: «Ми зробили найголовніше, ухвалюючи цей закон. Ми гарантували стабільну виплату пенсій і стабільне зростання рівня пенсій, що перевищує зростання рівня цін». Це слова «батька» пенсійної реформи віце-прем`єр-міністра Сергія Тигіпка.
Взагалі-то, гарантувати регулярну виплату пенсій будь-яка влада має і без реформи, і нинішня влада зовсім не перша в Україні, яка це робить. А от щодо зростання пенсій разом зі зростанням цін – це цікаво. Реформа встановлює, що жінки за кожні відпрацьовані півроку понад старий пенсійний вік отримуватимуть додатково до пенсії 2,5%. За рік набігає 5%, а за п`ять років пенсія збільшується аж на 25%. Привабливо? На перший погляд, ще й як привабливо. Адже 5% за рік – це більше від рівня інфляції, який у 2011 році, за даними Національного банку України (НБУ), становив 4,6%. Цього року, за прогнозами НБУ, інфляція складе 5%. І все було б добре, якби ж не реальне життя! Адже всі ми ходимо магазинами і базарами! Ціни не те що ростуть, а скачуть вперед, а офіційна статистика, яка користується давно застарілою радянською методикою обрахунку інфляції, досі розказує нам про споживчий кошик, вартість якого нібито дає змогу прохарчуватися за 15 гривень на день.
Висновок: підвищення рівня життя за допомогою компенсаційних механізмів, передбачених реформою, - неправда! Насправді йдеться не про підвищення, а про погіршення якості життя. Бо що таке зростання пенсійного бар’єру в країні, де середня тривалість життя – 68,5 років, середня тривалість здорового життя – 59,2 роки, а кожен четвертий українець взагалі не доживає до 60 років? До чого призведе надмірна праця за умов нашої фактично розваленої системи охорони здоров`я? Тільки до ще більшого скорочення середньої тривалості життя українців.
А ще автори урядової реформи кажуть, що підвищують пенсійний вік, бо так роблять по всій Європі.
Справді, в Європейському Союзі пенсійний вік ще вищий, ніж у нас. Якраз у той час, коли Верховна Рада України ухвалювала пенсійну реформу, у Франції підвищили пенсійний вік чоловіків до 62 років. У Європі теж така сама проблема – населення старіє, пенсіонерів більшає, працездатних меншає. Але Франція йде на підвищення пенсійного віку, щоб зберегти високий рівень своїх пенсій. А Україна – щоб виплачувати наші пенсійні копійки! Є різниця? Щоб порівнювати себе з Францією, треба спочатку мати французький рівень - середню тривалість життя жінок у 84 роки і мінімальну пенсію в 700 доларів. Тоді й будемо переймати французький пенсійний вік.
Якщо нинішня пенсійна реформа неправильна, то яка б була правильною?
Оскільки у нас основна система виплати пенсій - солідарна, і такою вона залишиться ще довго, бо враз її замінити особистими пенсійними рахунками неможливо, то головна вимога до реформування такої пенсійної системи – справедливість. Розписати і порахувати юридичні та економічні частини реформи не так вже й складно. Зрештою, є багатий зарубіжний досвід вирішення проблем пенсійного забезпечення. Нинішня влада не змогла зробити пенсійну реформу справедливою. І люди це бачать і відчувають. Вони з розумінням поставляться до необхідності реформ і погодяться на жертви, але з умовою, що для всіх тягар буде хоча б однаково важкий – і для багатих, і для бідних, і для влади, і для звичайних громадян. А в Україні й досі багаті отримують більше соціальної допомоги, ніж бідні. І влада, яка називає себе сильною і згуртованою (на відміну від «помаранчевої», в якій Президент і голова уряду сварилися між собою), нічого з цим не може (чи не хоче?) вдіяти!
Нормальні, справедливі варіанти пенсійної реформи є. У них є два спільні принципи, через які, на мій погляд, вони і виявилися непотрібними уряду.
По-перше, пропонується спочатку розібратися, чому Пенсійний фонд не має грошей навіть на наші «нефранцузські» пенсії. Тільки тому, що багато пенсіонерів, як каже уряд? Економісти стверджують, що в Україні «тіньова економіка» займає не менше 50%. «Тіньова» - це коли люди чи підприємства отримують зарплату чи прибуток, але не сплачують податки, в тому числі до Пенсійного фонду. Зрозуміло, що така велика частка економіки «в тіні» може існувати лише, якщо в цьому зацікавлені чиновники – від київських до місцевих. Це і є корупція. Що цікаво, якщо три – чотири роки тому експерти говорили про 30 – 40% «тіньової економіки», то зараз про 50 – 60%. Неважко підрахувати: якби влада боролася з корупцією, тобто – з «тіньовою економікою», то Пенсійний фонд отримував би значно більше коштів, ніж зараз. Принаймні, дефіциту не було б, а отже не треба було б підвищувати пенсійний вік. А уряд бореться, та й то більше словами, а не ділом, тільки із зарплатами «в конвертах» звичайних громадян, а з «тіньовим» бізнесом – ні.
По-друге, та влада, котра пропонує людям піти на жертви заради майбутнього, має починати жертву з себе. А в нас витрати на діяльність влади зростають темпами більшими, ніж ціни на базарах. Особливо багато витрачають на правоохоронні органи, на відпочинок чиновникам, на нові приміщення органів влади, і т.д. Як можна закликати людей потерпіти, якщо багаті – багатіють, а бідні – бідніють? Як влада може проводити болючі для людей реформи, якщо їй не довіряють? Якщо вірити останнім опитуванням соціологів (Центру Разумкова та Фонду «Демократичні ініціативи», результати опитування оприлюднені 23 серпня), то сьогодні Президента Віктора Януковича повністю підтримують 13% українців (у травні 2010 року було майже 40%), уряд – 7%, Верховну Раду – 4%. І з таким рівнем довіри народу влада закликає нас потерпіти?
Я вважаю, що нова Верховна Рада має повернутися до розгляду проблеми пенсійного забезпечення в Україні. Я сподіваюся, що після виборів потрібна для цього депутатська більшість буде. Вона має скасувати підвищення пенсійного віку (тобто, по суті, скасувати нинішню пенсійну реформу), а потім якнайшвидше ухвалити закони, які стануть справді рішучою боротьбою з «тіньовою економікою» та корупцією, встановлять соціальну справедливість у розподілі пільг, забезпечать реальну, а не лише на папері, рівність усіх перед законом. Коли такі закони запрацюють, коли в «тіньовій економіці» залишаться лише відверто кримінальні діяння (приміром, торгівля наркотиками чи проституція), які боятимуться навіть тіні міліціонера, а весь інший бізнес справно сплачуватиме податок до Пенсійного фонду, ось тоді ми побачимо і порахуємо, скільки грошей буде у Пенсійному фонді. Я впевнена, що тоді у нас буде чудовий вибір: або суттєво збільшити пенсії, або зменшити пенсійний вік, або, приміром, застосувати французький досвід: мінімальна пенсія – 700 доларів, пенсійний вік – 62 роки.
Пенсійна реформа дуже потрібна, але робити її треба уважно, без поспіху. А починати, повторю, треба з відновлення довіри до влади і з ефективної боротьби з корупцією. Без такого початку пенсійна реформа ніколи не буде справедливою.
Анжеліка Лабунська,
кандидат у депутати
у Бердичівському виборчому окрузі
До речі. 29 січня - 7 лютого 2011 року, саме в той час, коли уряд готував пенсійну реформу, організація соціологів «Український демократичний круг» провела опитування 1200 чоловік у всіх регіонах України. Виявилося, що 88% українців проти підвищення пенсійного віку. Його підтримали б тільки 6,8%, а 5,2% не змогли визначитися.
Бердичев Деловой
Просмотрено: 628 раз
