Нинішній молоді іноді буває важко усвідомити, як одному підприємству можна віддати кілька років – це, мабуть, так нудно… Що б цікаво сказали молоді люди, якби дізналися, що ось ці чоловіки та жінки, які зібралися біля приміщення міського управління праці та соціального захисту населення, віддали кожен своєму підприємству, установі, організації 50 і більше років?
Свого часу на знак вшанування таких бердичівлян у місті вирішили створити трудову Алею Слави. Городяни повинні в обличчя знати таких людей та пишатися їхньою відданістю праці і обраній справі, переконаний Бердичівський міський голова
Василь Мазур, Бердичівський міський голова: «Тут зібралася молодь Бердичева, люди, які 50 років віддали одному підприємству, які все життя присвятили нашому місту. Все, що є у Бердичеві, це завдяки вам – все це було, є, і буде… Як ви виховали своїх дітей і внуків, так вони житимуть і працюватимуть. А ви виховали їх гарно.»
Олег Павліківський, начальник міського управління праці та соціального захисту населення: «Щороку ми відзначаємо цих людей: їм надається відповідна допомога і приділяється увага. Причому, не лише напередодні свята, а й протягом усього року. Ми максимально намагаємося сприяти вирішенню питань, які турбують людей похилого віку. Це і отримання субсидій, і отримання пільгових таланів на проїзд, різного роду матеріальних допомог.»
Цьогоріч на Алеї Слави з’явилося 10 нових портретів. На них зображені «прогресанти» та педагоги, ветерани пивзаводу та заводу «Беверс», лікарі та працівники Водоканалу. Вони не звикли сидіти на одному місці, їхні руки і серця потребують дії. Тому деякі ветерани працюють і донині.
Леонід Вознюк, ветеран профтехосвіти: «Ми, працівники профтехосвіти, стоїмо на передньому плані виховання молодого покоління робітничого класу. А робітничий клас – найголовніша сила нашого суспільства. Думаю, що у подальшому наші працівники, які дають відмінні знання, ще не раз прославлять Бердичів, його керівництво і всю громаду.»
Наум Буріс, Василь Святецький, Людвіг Май, Марія Власова, Юрій Маслов… Їхні обличчя і сьогодні світяться молодим завзяттям, а в їхніх душах вічно житиме шана до праці трударя. Ніхто з них не шкодує, що понад півсторіччя проходив однією й тією самою прохідною, викладав в одному закладі, ходив до однієї лікарні. Вони самі обрали собі таке життя і не шкодують по це.
Людвіг Май, ветеран заводу «Прогрес»: «Хочу побажати тим, хто стає на трудовий шлях, щоб вони були завзяті, щоб було більше ентузіазму і оптимізму. На жаль, нині молодь дуже песимістично налаштована: думаючи, що хтось щось має їй принести, вона не хоче вірити у завтра, не хоче наближати його. А ми все це робили самі, починали з зарплати 45-50 руб. і працювали за кожну «десятку», за підвищення. Все це ми робили кожен день, кожну хвилину з вірою у краще. Якщо ми не будемо вірити у це, то ні нам, ні Україні краще не буде.»
Автор: Олександр Єжель
Камера: Андрій Пеньківський
Телеканал "ВІК"
Просмотрено: 555 раз
