Біля пам’ятника 28-ми загиблим під час афганської війни бердичівлянам відзначили чергову річницю виведення радянських військ із Республіки Афганістан. Згадували про приклад вірності присязі та військовому обов’язку. Говорили про те, що люди доброї волі у Бердичеві, в Україні та в усьому світі прагнуть жити у мирі й злагоді. Хочуть перемагати у спорті, гордитися знаннями, поважати старших та плекати духовність.
Вони знову біля пам’ятника загиблим побратимам, і їм знову болить. Вкотре перезавантажується пам’ять про все, що було пережито в Афганській війні. І приходить на думку: сьогодні не так уже й часто почуєш про те, що ветерані-афганці серед інших геройськи б’ють ворога на сході України. У Бердичеві про це не забувають, цей факт не замовчують.
Нині оцінка дій радянських військ в Афганістані доволі неоднозначна, констатують ветерани-афганці, та хіба винні солдати у тому, що воювали на чужині? Це – не провина військових, нагадує учасник тих подій Михайло Кравчук, за це у відповіді політики й дипломати.
160 тисяч українців виконували свій військовий обов’язок в Афгані, нагадали на зібранні, 3 800 із них повернулися додому у цинкових домовинах, практично стільки само отримали інвалідність одразу по прибуттю на Батьківщину. Нині, коли в Україні, точиться війна, нерідко чути, мовляв, сьогодні – то справжнє геройство, а що було тоді? Для багатьох, думається, відповідь очевидна: вона – у присутності поруч із ветеранами Афганської війни героїв нашого часу – захисників незалежної України.
Знає й пам’ятає вірність воїнів-афганців військовому обов’язку бердичівська молодь. Знає й усвідомлює, що з останнім залпом та війна не закінчилася – вона й досі живе у пам’яті тих, хто її пройшов.
Не лише до підніжжя пам’ятника загиблим в Афганістані бердичівлянам лягли вінки й квіти того дня. Бердичів згадав загиблих на Донеччині й Луганщині воїнів-артилеристів, ветерани-афганці відвідали могили побратимів та побували у місцевому Музеї афганської війни.
Автор: Олександр Єжель
Камера: Юрій Гавриш
Матеріал сайту: trkvik.tv