Як у Бердичеві на Андрія вечорничничали

«…І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає й береже минуле,

І вміє шанувать сучасне, –

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне…»

… і Андрієві вечорниці саме що ні на є підходяще дійство для вивершення подібного прекрасного, вирішили у Центральній міській бібліотеці та у молодіжному центрі «М-Формація», адже у ньому переплетено чимало неписаних законів людського життя. Головні герої – українські дівчата і хлопці, молоді, красиві й безтурботні, у повітрі пахне зародженням нових почуттів та надією на щасливе майбуття.

Поки не заявилися парубки, дівоцтво встигає і наспіватися, й новинами останніми поділитися, і дізнатися, як Калиту пекти, і поворожити – без цього на Андрія ніяк. Красуні аж пищать так хочуть дізнатися, що ж чекає на них завтра, коли вже заміж та як зватимуть нареченого. І, звісно, виглядають за хлопцями. Без тих – які ж веселощі…

Бердичівські козаки – не з тих, хто дозволяє вроді довго сумувати. Якихось кілька хвилин – і у повітрі пахкотить не лише грайливою юністю, а й запашною Калитою. Тут само намалювалися пани Калитинський й Коцюбинський. Сонце заходить, Калита сходить, і куснути її треба так, щоб душа, як тим Сонцем, засяяла.

Ще один неписаний закон життя на Андрія: забавами молодих милуються дорослі. Ворожіння й імена обранців у скриньці залишилися десь там, у далеких груднях, і нині все, що бажають батьки й бабусі з дідусями, це щоби їхнім чадам пощастило у житті більше, аніж їм самим. Почухали би наші пращурі потилиці, коли б дізналися, що такий зв’язок між поколіннями їхні нащадки називатимуть «міжвіковою інтеграцією». У бердичівській бібліотеці Андрій «інтегрував» молодь із «М-Формації» та жіноцтво з тамтешнього клубу «Гармонія».

Нічого так не інтегрує українців, як вареники. За ними можна погомоніти про будь-що. Ну ось хоча би про те, що йдуть роки, одне століття змінює інше, а Андрія в Україні святкувати не припиняють. І святкують не лише на широкий загал, а й у себе вдома. Вона, власне, як виникла – ідея справити в «М-Формації» вечорниці? Виникла в Олени Гринчук, у родині якої святкування Андрія – традиція, якій вже за 20. Лишалося просто і з любов’ю принести її з однієї родини до іншої.

Автор: Олександр Єжель

Камера: Юрій Гавриш

ТРК ВІК