«В уездном городе N было так много парикмахерских заведений и бюро похоронных процессий, что, казалось, жители города рождаются лишь затем, чтобы побриться, остричься, освежить голову вежеталем и сразу же умереть» - такими словами начинается знаменитый роман «12 стульев», и, вспоминая бессмертные строки этого поистине великого произведения, как-то поневоле сравниваешь уездный город N с тихим, провинциальным райцентром Житомирской области. С нашим всеми горячо любимым городом Бердичевом.
Минулого четверга відбулась позачергова сесія Бердичівської районної ради. Хоча депутатів зібралось небагато, всього 44 із 60, але для кворуму вистачило. Як повідомив на початку голова ради, сесія скликана на прохання голови райдержадміністрації Володимира Збаражського, що цілком можливо згідно діючого законодавства.
Ни для кого в Бердичеве не секрет, что самые доступные развлечения в нашем городе… секс и алкоголь. Такая традиция у нас, тем более других видов досуга у нас физически не наблюдается. Но некоторые целомудренные бердичевлянки все еще надеются на романтику после двух бутылок водки, ожидая, что новые друзья потом будут проникновенно читать Ахматову или Шевченко на берегу Гнилопять...
У місті Бердичеві завжди з особливою пошаною ставилися до ветеранів, які пройшли важкий бойовий шлях, приймаючи участь у боротьбі за визволення рідної землі від фашистських загарбників. Небагатьом з тих, хто взяв у руки зброю щоб повернути мир своєму народові пощастило вижити, і з кожним роком, на жаль, все менше і менше залишається з нами ветеранів, які можуть розповісти нащадкам про лихоліття Великої Вітчизняної війни. Саме тому з метою увічнення та вшанування безсмертного подвигу нашого народу у роки війни, в День визволення України від фашистських загарбників в нашому місті було організовано зібрання громадськості, під час якого присутні вшанували пам’ять полеглих героїв та поклали квіти до меморіалу Вічного вогню.
Ни дня без аварии – кажется, именно такой девиз избрали для себя автомобилисты города Бердичева, автомобили которых в последнее время все чаще и чаще стают участниками ДТП. Вот и в субботу около восьми часов вечера в городе Житомире на аварийно-опасном перекрестке Ватутина-Щорса произошло очередное столкновение автомобилей, за рулем одного из которых был 43-летний житель города Бердичева. Подробности инцидента узнавали журналисты издания «Бердичев Деловой».
Наприкінці тижня міський голова разом зі своїм заступником з питань ЖКГ, проінспектували міське кладовище по вулиці Войкова, на якому вже сорок років знаходять останній притулок мешканці Бердичева, а після цього вони із запрошеними журналістами, поїхали на територію МКП «Бердичівкомунсервіс» оглядати снігоочисну техніку, що працюватиме в місті цієї зими. Висновки і після першої частини ранкової мандрівки, і після другої залишились двозначними – бо на перший погляд все ніби гаразд, а якщо придивитись пильніше, то виникає багато питань на які навряд чи хтось дасть відповідь.
Їздить чи не їздить – такою була головна інтрига огляду комунальної техніки, що відбувся минулої п’ятниці на території МКП «Бердичівкомунсервісу»,(колишній ШЕД), оскільки сумніви про її наявність в місті розвіялись,вже при перших кроках територією комунального підприємства. ЗІЛи, трактори і тракторці, грейдери і ще якась важка техніка, назву якої не так просто згадати, стояли рівними рядочками і радували око – таки ж є, вона, ота комунальна техніка для прибирання снігу в місті! От тільки мучило і мучить зараз одне питання – куди ж вона зникає взимку з вулиць? Вже не один десяток років зима в Бердичів приходить несподівано для всіх, і для комунальників в першу чергу і через це більшість містян залишаються невдоволеними їхньою роботою.
до Свято-Різдва-Богородиці храму, що знаходиться в селі Озадівка Бердичівського району, прибули мироточиві ікони Ісуса Христа, всіх святих та Іверський образ Божої Матері. Вони прибули сюди з села Кіровка Калинівського району Вінницької області, де в храмі Святої Параскеви вперше почали мироточити влітку 2007 року. З тієї пори миро на іконах з'являється постійно. Сотні прихожан села Озадівка, жителі навколишніх сіл та Бердичева мали можливість побачити ікони, помолитись біля них та звершити помазання миром, що витікає від святинь.
1995 р. —
з цього дня місцевий рекламний тижневик "Бердичів-реклама" "заговорив": вийшов перший номер, у якому була розміщена не лише реклама та оголошення (тижневик виходить з 1994 року), а й новини з життя міста і району.
1968 р. —
на площі Ленінського комсомолу, що на території машинобудівного заводу "Прогрес", з нагоди річниці визволення України від німецьких загарбників в урочистій обстановці відкрито пам'ятний знак з Вічним вогнем, присвячений працівникам машинобудівного заводу, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Згодом, у грудні 1980 року, пам'ятний знак було демонтовано у зв'язку зі спорудженням та відкриттям на його місці нового меморіального комплексу, також присвяченого загиблим працівникам машинобудівного заводу "Прогрес". Детальніше...
1919 р. —
частини Червоної Армії повністю визволили місто від об’єднаних військ УНР та ЗУНР. В черговий раз відновив свою діяльність в місті і революційний комітет. Проте військова обстановка в районі Бердичева до кінця 1919 року залишалася напруженою – в сусідньому Козятині ще знаходились основні сили українського війська.
1908 р. —
римо-католицькою парафією Бердичева розпочав керувати отець-камергер Діонісій Бончковський. Під його керівництвом проводиться реставрація костьолу, яку розпочав його попередник отець Гурський. Діонісію Бончковському також вдалося викупити у місцевої влади фортечні мури, які свого часу були відібрані у парафії царським урядом.
1781 р. —
вдова князя Удальрика Радзивілла та власниця Бердичева княгиня Елеонора (до заміжжя – Елеонора Каменська) прийняла у своєму бердичівському палаці великого князя Павла Петровича (у майбутньому – імператор Всеросійський Павло I) з дружиною. Останні подорожували по країні інкогніто під прізвищем графа та графині дю Нор (фр.
Nord, дослівно — "Північ"; тобто, граф і графиня з півночі).