Якби бердичівські комунальники платили за травми отримані людьми на нерозчищених і не посипаних належним чином тротуарах, дорогах, біля під’їздів, то в міському бюджеті варто було б завести окремий пункт витрат саме на це.
Та цього разу причиною тимчасового закриття шкіл є не економія на опаленні, а карантин. Останнім часом у місті підвищився рівень захворюваності на різного роду застуди та вірусні інфекції, зокрема серед учнів та вчителів.
Комбікормовий завод, збудований в Бердичеві ще в сімдесятих роках минулого століття мав славну історію за часів планової економіки та радянської влади. Але крах його основних споживачів – колгоспів та радгоспів майже вбив його. Багатообіцяюча приватизація 90-х років, на жаль, не змогла заводу нічим допомогти. Основні пакети акцій були викуплені у фонді держмайна людьми, які ніколи не мали справу з подібним виробництвом - колишніми космонавтами.
На чергову депутатську комісію депутати райони та представники громадських організацій зібралися днями, аби вирішити питання механізованої транспортабельної котельні, що знаходиться на території районної лікарні.
Церемонія відкриття пам’ятних дошок захисникам України, які брали участь в антитерористичній операції і загинули під час виконання обов’язків військової служби, відбудеться 20 лютого 2015 року:
- о 10.00 годині в НВК «Школа-гімназія-ліцей» № 10 (вул. Шелушкова,4), де навчався Венгер Олександр Анатолійович;
- о 10.45 годині по вул. Червоній, 14, де проживав Панасюк Юрій Володимирович;
- об 11.30 годині по пров. 10-ї П’ятирічки, 8-а, корп.6, де проживав Питель Олександр Володимирович;
- о 12.15 годині по вул. Житомирській, 59, де проживав Ковтун Сергій Леонтійович.
у Москві (Росія) помер Гусаковський Йосип Іраклійович (1904-1995) – радянський воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу. У січні 1944 року Йосип Гусаковський командував 44-ю гвардійською танковою бригадою, яка приймала активну участь у звільненні Бердичева від німецько-фашистських загарбників. За ці бої наказом ВГК 44-й гвардійській танковій бригаді полковника Йосипа Гусаковського присвоєно найменування "Бердичівська". Після війни Йосип Іраклійович у 1948 році закінчив Військову академію Генерального штабу, командував військами Прибалтійського військового округу, в 1963-1970 роках був начальником Головного управління кадрів Міністерства оборони СРСР. Постановою бюро міськкому Компартії України і виконкому міської Ради міста Бердичева №33 від 13 грудня 1984 року на ознаменування 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, за участь у визволенні міста Бердичева Йосипу Гусаковському присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Похований Йосип Гусаковський у Москві на Ново-Дівочому кладовищі.
1928 р. —
Президія Бердичівської міської Ради розглянула питання "Про стан міського театру" (доповідач т. Розенблат). Ухвалили скоротити зимовий театральний сезон на один місяць і театр закрити для проведення ремонту силами міськкомунгоспу, а вистави перенести до літнього театру, який також необхідно було відремонтувати та пристосувати під літній. Було створено комісію під головуванням завідувача міськкомунгоспом тов. Розенблата для обстеження та вивчення питання як про капітальний ремонт наявного приміщення зимового театру, так і про побудову нового приміщення літнього театру, вишукання джерел необхідних коштів.
1919 р. —
у Бердичеві роззброєно деморалізований 2-й полк Січових стрільців, що складався з білоцерківських новобранців та підпорядковувався Директорії УНР під керівництвом Симона Петлюри. Це було викликано перевтомою бійців від майже безперервних 4-х місячних боїв з більшовицькими військами, а головне – моральною депресією від активної ворожості населення, яке в більшості підтримувало більшовиків.
1875 р. —
польський фабрикант Карл Шленкер купує неподалік Бердичева в Констанції Гейзенрей згідно договору №1720, засвідченого приставом Бердичева, за 3 400 рублів 48 десятин (2 136 кв. сажнів) землі (нині це район вулиці Житомирської, 76). На цій болотистій околиці міста, на хуторі Баранячий Острів, Карл Шленкер цього ж року збудував свій перший шкіряний завод, який з часом перетвориться на промисловий гігант і стане відомий бердичівлянам як шкіроб’єднання ім. Ілліча. До цього часу в Бердичеві вже діяли шкіряні заводи. Зокрема, у 1864 році підприємець із Австрії Мартен Ціллєр відкрив власний шкірзавод. Функціонував також шкіряний завод, що належав німцю Альберту Ріхтеру.
1764 р. —
при кляшторі Босих Кармелітів засновано братство святої Теклі. Всього при кляшторі діяли різні братства: Святої Трійці, Святого Скапулярію, Доброї Смерті, св. Яна Непомуцена, св. Тадея Апостола, св. Теклі.
У Бердичеві життя кипить, не стоїть на місці, і кожен день приносить нам цікаві і нестандартні події. Винахідливість місцевих мешканців іноді не те що дивує, а просто перевертає людську свідомість з «ніг на голову».
Бердичівський рафінадний завод відзначив 75-річчя з дня свого заснування. Дирекція, партійне бюро, заводський комітет профспілок та комітет комсомолу запросили керівництво Бердичева та працівників заводу до Будинку культури заводу прийняти участь у святкуванні. У програмі свята було заплановано проведення екскурсії по заводу. Того ж дня на заводі відкрили кімнату бойової і трудової слави, де були розміщені стенди з матеріалами: фотографії, пожовклі вирізки з газет, інші документи, що розповідали про роки громадянської війни та інтервенції, довоєнних п'ятирічок і часу Великої Вітчизняної війни, відбудови, по суті другого народження підприємства та його розквіту. Також гостей розважав вокально-інструментальний ансамбль із Азербайджану "Поющие чинары". Детальніше...
1950 р. —
у лютому в приміщеннях колишнього будинку кармелітських священиків, що знаходиться на території монастиря, розміщується міське професійне будівельне училище №3. Училище проіснувало в стінах монастиря до 1983 року, доки не переїхало до нового навчального комплексу, збудованого по вулиці Котовського. На даний час колишній будинок священиків займає Музей історії міста Бердичева.
Сучасний автомобіль швидкої допомоги отримали артилеристи 26 бердичівської бригади у подарунок від датчан. Гості з північної європейської країни днями завітали в Бердичів, щоб передати такий цінний презент військовим. Всього в Україну представники датської волонтерської організації привезли три легкових автомобіля «Швидкої допомоги» закуплені в Швейцарії. Два з них вже відправилось до українських військових на Донеччину в артемівську лікарню та волонтерській групі з Пісок, а один прибув у наше місто для артилеристів.
Бердичев продолжает радовать накалом политической борьбы. Благодаря военной хитрости мэра Бердичева Василия Мазура и героической юности политиков новой волны, сегодня за счастье народа борются только в Бердичевском районе. Борются жестко и принципиально.
Вимушені біженці з Донецької та Луганської областей та АР Крим, які прибувають у наше місто можуть звертатись за допомогою в управління праці та соціального захисту населення з усіх питань – відзначив Олег Павліківський, начальник управління праці та соціального захисту населення.
Буквально кілька публікацій тому ми друкували подяку працівникам ЖЕКу №7 від мешканців будинків, що вони обслуговують, як знову слова вдячності линуть на їх адресу. Цього разу - від жителів Червоної гори.
Одну з зупинок по вулиці Вінницькій, біля Дитячого світу, відповідні служби міста перенесли. Тепер маршрутки і автобуси, що їдуть у напрямку Червоної Гори, зупиняються майже навпроти НВК №4. Оскільки зроблено це комунальними службами було лише вчора, 17 лютого, чимало водіїв зупиняються на звичному місці неподалік перехрестя, де на початку тижня сталось ДТП
Оркестром та хлібом-сіллю зустрічали пізно ввечері 16-го лютого на території 26-ї Бердичівської артилерійської бригади своїх побратимів – бійців уславленого 12-го батальйону «Київ». Близько півсотні героїв, котрі прибули до військової частини, – то не просто бойові соратники бердичівських артилеристів – вони, можна сказати, їхні охоронці та оборонці. Сформований переважно за рахунок добровольців-киян, 12-й батальйон одним із перших взявся викорінювати сепаратистів та агресорів з російськими триколорами у зоні АТО. Завжди билися, як леви, не раз зазнавали важких ран. Одну із таких ворожі «Смерчі» нанесли киянам під Дмитрівкою: тоді пекельний вогонь розніс мало не все батальйонне майно і техніку, та найстрашніше – забрав життя кількох славних синів України. Не раз «Київ» бив ворога пліч-о-пліч із бердичівськими «Богами війни», і зрештою, військовим командуванням було вирішено офіційно підпорядкувати 12-й батальйон Міністерству оборони та ввести його до складу 26-ї артбригади. «Київ» став ротою і почав забезпечувати супровід, охорону й оборону наших артилерійських підрозділів.
Поступово, крок за кроком, увійшла до нашої країни кровопролитна війна, яка триває вже майже рік. За цей час багато хто з нас усвідомив, що це таке – бути українцем і справжнім патріотом рідної землі, готовим померти за свою Батьківщину, за мирне небо над головою, за краще майбутнє своїх дітей. Ще з самого початку оголошення Антитерористичної операції, декотрі з військовозобов’язаних бердичівлян одразу записалися у добровольчі батальйони, щоб зі зброєю у руках стати на заваді ворогу. Інших призвали до лав Збройних Сил України вже під час першої-третьої хвиль мобілізації. Я був серед числа тих, хто призивався під час третьої черги, несподівано для себе у тридцять років змінивши професію журналіста на солдатський камуфляж розвідника 54-го розвідувального батальйону міста Новоград-Волинського. Для багатьох жителів Бердичева війна, що триває на Сході України, вважається чимось далеким, незрозумілим та тим, що не торкається особисто його. Що ми знаємо про події, які відбуваються там, на передовій? Лише те, що подають з екранів телевізорів та шпальт газет. А це – зібрані сухі факти про кількість обстрілів та загальне число вбитих і поранених. Адже, насправді, жодні новини не можуть передати те пекло, через яке пройшли наші військовослужбовці, виконуючи свій обов’язок перед державою та українським народом. Лише тоді війна стає близькою тобі, коли зіштовхуєшся з нею особисто…
бердичівська середня школа №3, якою керує Фелікс Броніславович Пашківський, стала центром польського культурно-освітнього відродження в Бердичеві. Цього дня тут відбулись установчі збори, на яких створено міськрайонне відділення Польського культурно-освітнього товариства на Україні. На зустрічі з представниками громадськості міста й району прибули консул Генерального консульства Польської Республіки в Києві Юзеф Рощик, голова Польського культурно-освітнього товариства в Україні Станіслав Шалацький, голова обласної організації цього товариства Валентин Грабовський. Вони обговорили шляхи розвитку культурних зв’язків польськомовного населення, яке проживає на Бердичівщині, з Польщею, адже на цей час у місті та районі проживає біля 6 тисяч поляків, тобто близько 4% мешканців. Також намічено напрямки роботи новоствореного відділення товариства на найближчий час.
1882 р. —
у лютому введено в дію новозбудоване шосе Житомир-Бердичів.
Роман Огурківський, боєць 26-ї Бердичівської артилерійської бригади, ледь не згорів живцем під час вибуху. Сталося це торік у травні. Відтоді українські лікарі зробили те, у що й самі майже не вірили, - закрили 85 відсотків опіків шкіри і врятували Романові життя. А вже американські реабілітологи поставили бійця на ноги. Але, щоб повернутися до нормального життя, Романові потрібне подальше лікування.
Та цього разу причиною тимчасового закриття шкіл є не економія на опаленні, а карантин. Останнім часом у місті підвищився рівень захворюваності на різного роду застуди та вірусні інфекції, зокрема серед учнів та вчителів. 
Сучасний автомобіль швидкої допомоги отримали артилеристи 26 бердичівської бригади у подарунок від датчан. Гості з північної європейської країни днями завітали в Бердичів, щоб передати такий цінний презент військовим. Всього в Україну представники датської волонтерської організації привезли три легкових автомобіля «Швидкої допомоги» закуплені в Швейцарії. Два з них вже відправилось до українських військових на Донеччину в артемівську лікарню та волонтерській групі з Пісок, а один прибув у наше місто для артилеристів.
Буквально кілька публікацій тому ми друкували подяку працівникам ЖЕКу №7 від мешканців будинків, що вони обслуговують, як знову слова вдячності линуть на їх адресу. Цього разу - від жителів Червоної гори.
Роман Огурківський, боєць 26-ї Бердичівської артилерійської бригади, ледь не згорів живцем під час вибуху. Сталося це торік у травні. Відтоді українські лікарі зробили те, у що й самі майже не вірили, - закрили 85 відсотків опіків шкіри і врятували Романові життя. А вже американські реабілітологи поставили бійця на ноги. Але, щоб повернутися до нормального життя, Романові потрібне подальше лікування.
