Народный депутат Украины по нашему избирательному округу Анжелика Лабунская во время своей работы в Верховной раде благодаря своей честной позиции и нежеланию торговаться с теми людьми, которые, по ее мнению, работают не на благо Украины и погрязли в коррупции, успела нажить себе много врагов. Она не боится говорить правду, а ее высказывания бывают излишне резкими и несут в себе конструктивную критику действий оппонентов.
Колись відомий на весь Радянський Союз і навіть в деяких закордонних країнах бердичівський завод «Комсомолець» нині стоїть всіма забутий і покинутий. А ще з десяток років тому до прохідної йшли сотні робітників, в цехах чули шум верстатів, а зі складу відвантажували новеньку продукцію для машинобудівної галузі країни.
Безліч разів ми писали вже за проблему бродячих собак в нашому місті, але до цього часу вона ніяк не вирішувалась. Трохи кращою ситуація ставала лише тоді, як міська рада виділяла кошти на стерилізацію та відлов таких тварин, тобто, застосовувала економічні методи боротьби з таким майже кризовим явищем.
Скандал назріває у стінах Бердичівської міської ради. Зважаючи на те, що колишній директор Гришківецької гімназії Дмитро Лазебний, звинувачений у педофілії, засуджений до шести років тюремного ув’язнення, його депутатське крісло в міській раді залишається вільним. Більше того, його і не думають кимось заміняти, чи проводити довибори. Навпаки, зараз у кулуарах колеги пана Лазебного, обговорюють можливість участі ув’язненого у сесійних засіданнях Бердичівської міської ради, завдяки сучасним технологіям.
Проблема питної води в місті залишається на першому місці. Щоб вирішити її витрачено немало часу і коштів, але значних змін так і не відбулось, навіть після відкриття фільтрувальної станції на яку чиновники покладали немало сподівань. Змусити бердичівських посадовців випити склянку води, що тече по трубам, можна прирівняти до спроби терористичного акту, тож найближчим часом розглядатиметься питання поліпшення якості води, без суттєвих затрат.
у виставковій залі Музею історії міста Бердичева під патронатом Бердичівської міської організації ветеранів відкрилась чергова персональна виставка карикатур бердичівлянина Олега Олександровича Федорука під назвою "У Бердичеві кажуть…". Це вже третя персональна виставка відомого у Бердичеві карикатуриста. Детальніше...
1997 р. —
у приміщенні міського Палацу культури відкрилась перша персональна виставка карикатур місцевого художника Олега Олександровича Федорука. Олег Федорук проживає в Бердичеві з 1960 року. Він став співавтором пам’ятних знаків у місті: учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля, "25 років Перемоги", ілюстрував поетичну збірку бердичівського письменника Михайла Степанюка "Ревнивець" (1993). Його малюнки постійно з'являються на сторінках міськрайонної газети "Радянський шлях" (нині "Земля Бердичівська") та обласної "Радянської Житомирщини" (нині газета "Житомирщина").
1996 р. —
цей день став останнім для середньої школи №9 – її закрили на підставі рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради №96 від 11 березня 1996 року про закриття школи, оскільки вона була розміщена у аварійному будинку по вулиці Свердлова, 26/2 (нині вулиця Вінницька). Дітей, що навчались у школі №9, перевели до середньої школи №3 по вулиці Пушкіна. Туди ж переїхав і інвентар школи. Будинок школи №9 був збудований на початку століття, у ньому в різні роки діяли єврейська гімназія, трудова школа, середня школа №9. Будинок знесли у серпні 1997 року і на його місці у 2000 році збудували автозаправну станцію.
1988 р. —
районним вузлом зв'язку у Бердичеві в мікрорайоні М'ясокомбінату введено в експлуатацію нову автоматичну телефонну станцію ємністю 1000 телефонних номерів (відома під назвою АТС-29). Введення нової АТС дозволило частково зняти напругу з телефонізацією осель жителів цього мікрорайону, хоча нова АТС по своїй суті і не була повноцінною телефонною станцією – всі виклики абонентів цієї станції проводились виключно через центральну АТС-2, яка знаходилась на вулиці Свердлова (нині вулиця Вінницька). Лише у 2006 році після реконструкції телефонної мережі міста було проведено модернізацію цієї станції, що поліпшило якість зв'язку, АТС отримала новий індекс -79.
1945 р. —
в Бердичеві відбувся перший недільник: жителі міста працювали у неділю по відновленню шкоди, заподіяної німецькими загарбниками народному господарству в період окупації міста.
1944 р. —
цього дня комісія судово-медичних експертів під головуванням доктора Фесюка М.В., членів – лікарів Дацкевича Г.П., Піоро С.П., Осинського, в присутності уповноваженого Житомирської обласної комісії молодшого лейтенанта міліції Михайлова І.В., члена Бердичівської міської комісії майора держбезпеки Сіткіна А.Є. і члена комісії – священика Миколи Зелінського провела ексгумацію трупів – жертв німецько-фашистських окупантів та їх спільників, які виявили в двох могилах на південь від Бердичева, на 7-му кілометрі шосе Бердичів-Вінниця (поряд з селом Хажин). Під час розкопок в могилах виявлені людські трупи різної статі і віку, всього виявлено 10656 людських трупів. На всіх трупах спостерігаються сліди вогнепальних ушкоджень, в більшості випадків в черевну порожнину і груди. Дитячі трупи слідів вогнепальних поранень не мають – вірогідно діти були кинуті в ями живими. За ступенем розкладання трупів і характером змін на них, а також за станом одягу можна припускати, що трупи поховані в листопаді-грудні 1941 року.
Для когось весна це пора розквіту та пробудження природи від довгого зимового сну, для когось це початок теплих сонячних днів, а для міста Бердичева весна – це початок традиційних загальноміських суботників, коли до прибирання та наведення благоустрою долучається велика кількість бердичівлян, щоб докласти своєю праці у чистоту та порядок на вулицях міста. Адже після танення снігу то тут, то там починають пробиватися перші «підсніжники» у вигляді порожніх пляшок, обгорток та інших продуктів життєдіяльності бердичівлян. І якщо у центральній частині міста Бердичева ще працюють комунальні служби, то у віддалених мікрорайонах та прилеглих до них лісах нога прибиральника не ступала вже багато років.
Чого тільки не зустрінеш сьогодні в інтернеті, не прочитаєш у пресі та не почуєш з каналів мовлення на тему окупації України Росією... Заголовки та анонси просто вбивають: «Очікується військовий напад на всіх кордонах…», «Цей день для України визначальний», «Війна неминуча…» і тому подібне. Наганяють страх репости – страшилки в соцмережах, підвищує градус боязні в громадянському середовищі і «народне радіо». Невже всі забули про те, що найбільший ворог людини і суспільства – паніка? Як же хочеться голосно – преголосно наказним тоном заволати: «Замовкніть усі!».
Військовослужбовець 26-ї Бердичівської артилерійської бригади, який постраждав від вибуху самохідної артилерійської установки на Херсонщині, не залишився наодинці зі своєю бідою. Родина старшого сержанта Олександра Скірченка отримала матеріальну допомогу у розмірі 10 тис.грн. Ці гроші зібрали бердичівські освітяни, щоб допомогти армії (за останніми даними, загальна сума становить близько 50 тис.грн.). Благодійна акція відбулася за ініціативи профспілок в усіх школах і дитсадках міста. Фіксованої «такси» не було: здавали хто хотів і скільки міг.
На сегодняшний день в редакцию издания «Бердичев Деловой» поступает очень много информации о деятельности организации Бердичевская самооборона. Да и простые люди часто к нам обращаются с вопросом разъяснить, что же это за организация, какие цели она преследует и чем конкретно занимается. Учитывая то, что незнание располагает к догадкам, подозрениям, а иногда и распространению беспочвенных слухов, о работе Бердичевской самообороны было решено поговорить непосредственно с ее лидером – Сергеем Адамяком.
В Украине продолжается частичная мобилизация граждан, и многие военнообязанные, ранее проходившие службу в Вооруженных силах, вновь призваны на свои боевые посты. Пока что для того, чтобы вспомнить былые навыки во время учений. Большое количество мобилизованных солдат находится сейчас и в расположении 26-й Бердичевской артиллерийской бригады.
У Бердичеві завжди поважали військовослужбовців за їх мужність, професійну підготовку та патріотизм, адже немає більш почесної професії, аніж захисник Вітчизни. Усі ми прагнемо миру, але зараз, коли над нашою державою зависла загроза вторгнення з боку РФ, саме армія являється тією стіною, яка здатна захистити мирних громадян та територію України від агресора. На жаль, ми виявилися не зовсім готовими до такого розвитку подій...
Цієї суботи біля ставка в центрі селища було людно і гамірно. Саме цього дня ініціативні і небайдужі жителі зійшлись в робочому одязі з граблями лопатами і бензопилами, щоб розпочати генеральне прибирання майбутньої зони відпочинку навколо водойми. Адже, останніми роками вона заросла кущами і деревами, а вже в ці хащі, аж ніяк не марсіани, а все ті ж мешканці Гришковець накидали пляшок і різного непотрібу без міри.
За душі загиблих на Майдані українців, яких народ визнав своїми героями, молились священики всіх бердичівських конфесій, у суботу, 29 березня. У всіх містах нашої країни, цими вихідними поминали загиблих сорок днів тому людей, які боролись за кращу долю для України.
Ми вже повідомляли, що два тижні тому відбулась зустріч підприємців, що торгують на кооперативному ринку з міським головою Бердичева. На цій зустрічі був присутній директор кооперативного ринку Микола Васильович Адамчук, який висунув до міської ради серйозні претензії щодо анексії частини території ринку. Тоді ж очільник міста розпорядився створити комісію і переміряти земельні ділянки, якими користується ринок. А минулого четверга він оголосив про результати роботи цієї комісії.
Что случилось, то случилось. Предлагаю прекратить истерики по поводу Крыма, «который мы потеряли» и «врагов, которые стоят у ворот». Кто не может успокоиться – ройте окопы, учите теорию партизанской войны и ходите учиться стрелять в тир, поскольку - Крым действительно проиграли, а враг действительно стоит у границ нашего государства. Ждет минуты слабости или спровоцированных беспорядков. Паника в условиях войны гибельна. А отчаяние - это проигрыш. Украинцам всех национальностей и вероисповеданий проигрыш не нужен. Нужны честные выборы без пиармахинаций. Без манипуляций и оголтелой пропаганды московских политиков о федерализации, паразитирующей на чувствах людей из разных регионов, без лживых утверждений «я смогу вернуть Крым», и, конечно же, без «гречки» в виде позорной подачки за будущее страны.
у місті пройшли чергові вибори народних депутатів до Верховної Ради України, Житомирської обласної ради, Бердичівської міської ради та вибори Бердичівського міського голови. Народним депутатом України від виборчого округу №65 обрано підприємця Павла Жебрівського (на час виборів: президент ЗАТ "Фармація-2000" (м.Київ), голова спостережної ради ЗАТ "Бердичів-холод", голова правління ВАТ "Мар'янівський склозавод"), міським головою обрано Василя Мазура – першого заступника попереднього міського голови.
1999 р. —
на зборах трудового колективу редакції міськрайонної газети "Земля Бердичівська" з участю представників співзасновників – голови районної ради Миколи Дупляка та секретаря міської ради Василя Толочко – обрано нового головного редактора газети. Ним став Володимир Тарасович Кравченко, що до цього працював заступником голови Бердичівської районної держадміністрації. Попередній головний редактор газети Петро Вдовиченко у зв'язку з досягненням пенсійного віку вийшов на заслужений відпочинок.
1923 р. —
в Бердичеві в родині дрібного підприємця народився Арон Фроімович Бух (1923-2006) – художник, член Спілки художників СРСР. Потяг до малювання у Арона з'явився рано: в півтора роки від народження він вперше взяв у руки олівець, а в три роки його не можна було відірвати від цього заняття. Арон Бух відвідував художню студію ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних союзів), де навчався у майстра Костянтина Юона. У 1947 році закінчив Московське обласне художнє училище "Пам'яті 1905 р.". З 1948 року Арон Фроімович приймає участь в московських, республіканських і всесоюзних художніх виставках. З 1959 року – член Союзу художників СРСР. Арон Бух виробив свою, власну манеру створення картин. Він вважав себе неповторним, унікальним явищем, і з огляду на його твори – цілком справедливо. Помер Арон Бух 21 лютого 2006 року на 83-у році життя, похований у Москві.
Российское информагентство обнародовало обращение Виктора Януковича. В нем в частности предлагается - вместо выборов президента - провести референдум по определению статуса каждого региона Украины .
Колись відомий на весь Радянський Союз і навіть в деяких закордонних країнах бердичівський завод «Комсомолець» нині стоїть всіма забутий і покинутий. А ще з десяток років тому до прохідної йшли сотні робітників, в цехах чули шум верстатів, а зі складу відвантажували новеньку продукцію для машинобудівної галузі країни.
Безліч разів ми писали вже за проблему бродячих собак в нашому місті, але до цього часу вона ніяк не вирішувалась. Трохи кращою ситуація ставала лише тоді, як міська рада виділяла кошти на стерилізацію та відлов таких тварин, тобто, застосовувала економічні методи боротьби з таким майже кризовим явищем.
Скандал назріває у стінах Бердичівської міської ради. Зважаючи на те, що колишній директор Гришківецької гімназії Дмитро Лазебний, звинувачений у педофілії, засуджений до шести років тюремного ув’язнення, його депутатське крісло в міській раді залишається вільним. Більше того, його і не думають кимось заміняти, чи проводити довибори. Навпаки, зараз у кулуарах колеги пана Лазебного, обговорюють можливість участі ув’язненого у сесійних засіданнях Бердичівської міської ради, завдяки сучасним технологіям.
Проблема питної води в місті залишається на першому місці. Щоб вирішити її витрачено немало часу і коштів, але значних змін так і не відбулось, навіть після відкриття фільтрувальної станції на яку чиновники покладали немало сподівань. Змусити бердичівських посадовців випити склянку води, що тече по трубам, можна прирівняти до спроби терористичного акту, тож найближчим часом розглядатиметься питання поліпшення якості води, без суттєвих затрат.
Днями в Бердичівському професійному будівельному ліцеї, який очолює Вацлав Чехурський, відбувся дуже корисний захід під назвою «Ярмарок професій».
