Бердичівська «Віола»: три жінки — три прекрасні голоси

Ось уже понад 5 років у стінах міського Палацу культури ім. О. Шабельника збираються на репетиції учасниці цього тріо. Починаючи з 2003-го шанувальники вокального співу мають змогу доторкнутися до чистоти, лагідності та прозорості пісенних композицій у виконанні Вікторії Петренко, Людмили Гранковської та Валентини Бабич.

Загальновідомо, що, як корабель назвеш, так він і попливе. Придумуючи назву своєму кораблеві, Вікторія, Людмила та Валентина, мабуть, здогадувалися, на що йшли: їхній спів має стати взірцем витонченості. Такими формами вражають скрипка, віолончель, віола... Невідомо, чи знали учасниці народного аматорського вокального тріо «Віола», що з латині їхня назва перекладається як «фіалка». Так, два різних значення одного й того ж слова обумовили усю подальшу творчість жіночого тріо.

Створила «Віолу» Вікторія Петренко. Організувати щось подібне спадало їй на думку ще під час студентства у Бердичівському педколеджі та Вінницькому педагогічному університеті. Навчання пройшло, ідея залишилася. Над складом тріо довго не думала: у міському Палаці культури працювали її мати та подруга — обидві талановиті співачки.

Вікторія Петренко, керівник народного аматорського вокального тріо «Віола» (МПК ім. О. Шабельника): «Мені хотілося створити це тріо, поки матір тут працює, і щоб Валя обов’язково у ньому співала... У неї високий голос, а у мами — більш схожий на мій, тому такий варіант виглядав непогано. Коли Валя з відпустки приходила час від часу на роботу, ми пробували щось співати. В результаті нам сподобалось. Потім нас почула директор Палацу культури. Каже: «У вас гарно виходить. Давайте робіть тріо, співайте і думайте, як далі працювати.»

Слухаючи «Віолу» важко не звернути увагу на інтонаційну злагодженість звучання її учасниць та злиття їхніх голосів. Усе це призводить до унікального гармонійного співзвуччя. Чільна роль у процесі перетворення ще «сирого» пісенного матеріалу на те, що глядач бачить на сцені, належить керівникові колективу. Та й під час виступу, розповідає Вікторія, їй доводиться не тільки насолоджуватися співом.

Вікторія Петренко, керівник народного аматорського вокального тріо «Віола» (МПК ім. О. Шабельника): «По-перше, я думаю за твір, який виконуватимемо, про те, щоб його донести до глядача. У мене не основний голос, він — у 1-го сопрано. Я повинна зробити так, щоб ніхто не відчув, де 1-й голос, де 2-й, а де 3-й... Окрім сопрано ніхто з нас не повинен виділятися. Я, як керівник, маю додавати пісні більшого забарвлення, більшого смислу. А це значить або підсилити звук там, де треба, або ж притримати.»

Репертуар тріо складається із творів вітчизняних авторів, у тому числі й наших земляків. Важливе місце у ньому займає українська духовна класика, в основі якої — народні мелодика та поліфонія. Із задоволенням артистки виконують жартівливі композиції. Та передусім, напевне, ім’я «Віола» асоціюється все ж таки з українською лірикою. Зі слів учасниць тріо, будь-який твір до їхнього репертуару не потрапить: процес його відбору є доволі складним. Головний критерій — це має бути ЇХНЯ пісня.

Валентина Бабич, учасниця народного аматорського вокального тріо «Віола» (МПК ім. О. Шабельника): «Перш за все, має значення сама мелодика, теситура виконання, адже тріо обмежене у виконанні жіночих партій через відсутність ще одного голосу... Звісно, важливу роль відіграє текст, який передає думку пісні. Ну і найголовніше — це мелодія. Вона повинна запам’ятовуватися, бути яскравою, концертною і бути, так би мовити, «на слуху».

Ось так у бердичівській «Віолі» намагаються поєднати італійську вишуканість, латинські оксамит і ніжність та український талант. Більшість з тих, хто хоч раз поринав у чарівне триголосся цих жінок, визнає: після їхнього виступу обличчя слухачів стають м’якішими та світлішими. А Вікторія, Людмила та Валентина радіють з того, що хоч трохи змінюють людей на краще. Вони ж бо й самі стають інакшими.

Вікторія Петренко, керівник народного аматорського вокального тріо «Віола» (МПК ім. О. Шабельника): «Сам факт, що поруч зі мною стоять дві людини і співають, викликає незвичайні відчуття. Буває, що я сама себе не чую. Співаю — і все... Ну подобається мені цим займатися, що тут можна ще додати?»