У гості до бердичівських бібліотекарів завітали колеги з Білої Церкви. Говорили про жіночу прозу...

У Бердичеві люблять і вміють зустрічати гостей. Приводом для того, аби до місцевих бібліотекарів завітали їхні колеги з Білої Церкви, стало звання кращих, яке бердичівляни, згідно підсумків їхньої діяльності, отримали у рейтингу бібліотечних систем Житомирщини. Почувши про це, представники Білоцерківської централізованої бібліотечної системи, що також не пасе задніх, а є однією з баз, де фахівці бібліотечної справи набувають передового досвіду, вирішили: спілкування з творчими та завзятими колегами буде аж ніяк не зайвим.

Людмила Лисюк, директор Бердичівської міської ЦБС: “Останнім часом наша бібліотечна система змінила свій імідж серед бібліотек області. У своїй діяльності ми використовуємо як традиційні форми роботи, так і інноваційні. Наша бібліотечна система є найкращою на Житомирщині: ми творчо працюємо з молоддю, із людьми з обмеженими фізичними, людьми похилого віку, ми спілкуємося з інтелігенцією, а також використовуємо мультимедійні технології.”

Петро Красножон, директор Білоцерківської міської ЦБС: “Сьогодні нам дуже приємно бути у Бердичеві у наших колег. Ми давно чули про успішну діяльність вашої ЦБС і ось випала чудова нагода приїхати до вас з таким візитом... Як і наша, так і бердичівська бібліотечні системи мають потужні колективи, які працюють на свої громади.”

Які ж бердичівські бібліотекарі “у ділі” гості змогли переконатися на місці: вони взяли у часть у семінарі “Жіночі голоси у сучасній українській літературі”. У 1-й, теоретичній його частині, господарі заходу вирішили підняти проблему суто “жіночої” прози, з’ясувати, яким чином та завдяки яким якостям прекрасній половині людства вдається досягти літературних висот, і що саме вона, ця половина, може й хоче звідти проголосити. Звісно, наголошують доповідачі, розділяти прозу на “жіночу” й “чоловічу”, не надто коректно, адже хороша проза, за висловом одного з найпотужніших, до речі, жіночих голосів у сучасній вітчизняній літературі Ірен Роздобудько, статі не має. Фактом є те, що в Україні з’явилося ціле сузір’я жінок-письменниць, які в певний момент виявилися яскравішими, вільнішими, радикальнішими від їхніх колег чоловіків. Вони сміливо й з легкістю змінили усталені літературні канони. Але фактом залишається й те, що у сучасному літературознавстві все ще триває дискусія щодо термінів “жіноча проза”, “жіноча література”, “феміністична проза”.

Валентина Лукашук, завідувачка абонементом Бердичівської міської ЦБС: “Часто поняття жіночої прози використовується у негативному контексті. Воно свідчить про, начебто, обмежене коло тем, надмірну емоційність, зорієнтованість на жіночу аудиторію. Часто вислів “жіноча проза” вживають як аналог поняття “жіночий роман”. Упередженість щодо жіночої прози виражається у брутальних епітетах, які прикладаються до цього феномена чоловіками-редакторами, чоловіками-письменниками.”

Оксана Забужко, Ірена Карпа, Євгенія Кононенко, вищезгадана Ірен Роздобудько, Галина Вдовиченко, Христина Лукащук... Вони та інші є відкривачами тем, за які, напевно, не кожен візьметься. Твори сучасних українських письменниць відрізняються багатим жанровим різнобарв’ям: від інтелектуального роману й роману трагі-фарсу до еротичних оповідань та віршів прозою. Вчитель і філолог Валентина Сливоцька захоплюється творчістю однієї з найплідніших вітчизняних літераторок Марії Матіос, книги якої часто називають “ударом” й “викликом”.

Валентина Сливоцька, вчителька, філолог: “Спочатку ми знали Марічку Матіос як письменника-психолога: вона проникала у жіночу психологію, писала про нещасливе кохання, що інколи навіть доводить до божевілля. Матіос пише на різні теми: це і жіноча проза, це і бульварна еротика.. З-під її пера вийшла навіть книга рецептів “Фуршет від Марії Матіос”.

Другу, практичну, частину семінару бердичівські бібліотекарі присвятили творчості української поетеси Ганни Чубач. Зірка Чубач засвітилася у 60-ті, друзі називали Ганну ясноокою Журавкою в ім’я однієї з 60-ти її поетичних збірок. Поетеса відома тим, складає до деяких своїх творів мелодії, а критики іноді навіть не беруться рецензувати її вірші, мотивуючи це тим, що їх потрібно просто читати.

Послухали інших, час і про себе розповісти... Головний “меседжом” виступу Петра Красножона стало ствердження, що найціннішим у будь-якому місті є бібліотеки, які належать виключно громаді і мають слугувати інтересам останньої. Так, його місто більше за Бердичів, говорить головний бібліотекар Білої Церкви, та йому радісно усвідомлювати те, що в обох містах фахівці цієї справи безмежно закохані у свою професію, щодня доводячи це своєю відданістю та завзяттям.

Петро Красножон, директор Білоцерківської міської ЦБС: “Білоцерківська ЦБС нараховує 13 бібліотек, у т.ч. 3 дитячих бібліотеки. Ми обслуговуємо 52 тис. читачів, книжковий фонд складає близько 400 тисяч примірників. Якщо говорити про партнерів, то першим таким нашим партнером є міська влада. Є результат у фінансуванні, поповненні книжкових фондів, отриманні понад 300 найменувань газет і журналів. Майже у кожному закладі є інтернет, робота з його прокладання триває... Радує те, що у Бердичеві відбувається практично теж саме, існує творчий пошук. Бібліотекарі — творчі люди... Хочеться подякувати за сьогоднішній прийом, і чекаємо наших колег у Білій Церкві.”

Можливо комусь важко буде повірити, але це не професійні співачки, а провідні та просто бібліотекарі, завідувачки відділами та філіями, заступниці директорів. Родзинкою виступу білоцерківців став невеличкий концерт у виконанні єдиного в Україні народного аматорського вокального колективу бібліотекарів “Калина”.

Подібне спілкування, кажуть і господарі, і гості заходу, само по собі є приємним. Приємнішим удвічі, кажуть, є те, що таким його робить найстаріший спосіб передачі людських знань та мудрості — книга.

Людмила Лисюк, директор Бердичівської міської ЦБС: “Сьогодні молодь більшу частину життя біля комп’ютерів й телевізорів, але, думаю, що книга була й буде, тому що є частиною світової культури, частиною культури людини і кожна людина все життя йде поруч із книгою.”