Нещодавно ми вже писали про бердичівлянку, яку покинули напризволяще її рідні брат та сестра. А чому напризволяще, бо жінка має проблеми зі здоров'ям, точніше з психікою. Її стан з кожним роком погіршується, а рідні та брат сестра вже тривалий час живуть за кордоном і не приїздять до неї, аргументують це тим, що не мають для цього можливості та здоров'я вже не те. І, таким чином, хворою опікуються соціальні служби міста та сусіди. Останнім ж дістається найбільше, адже жінка хвора на шизофренію і у разі загострення хвороби становить загрозу для життя та здоров'я інших, адже поводить себе неадекватно та агресивно. Крім того, у своїй квартирі вона створює повну антисанітарію, з наслідками якої доводиться розбиратися сусідам, адже від цього страждають в першу чергу вони.
Жінку періодично забирають на лікування у відповідні медичні заклади, але утримувати її там постійно ніхто не має права. Тому пролікувавшись, вона повертається назад. Ситуацію ускладнює те, що в неї немає опікуна, який би міг турбуватися про неї або ж, якщо не має такої можливості, помістити її у спеціальний інтернат. До того ж, хвора загубила свій паспорт, що також є досить ускладнювальним чинником.
Ми повернулись знову до цієї історії, бо, як стало відомо нашим журналістам, у цій непростій ситуації зараз відбуваються певні зрушення. Начальник управління праці та соціального захисту населення Олег Павліківський повідомив, що жінці роблять паспорт. Ця процедура досить непроста, адже необхідно зібрати багато документів. Наприклад, щоб отримати дані свідоцтва про народження, довелось посилати запит аж у Калінінградську область, що в Росії. І таких нюансів є багато. До того ж, необхідно було вмовити жінку, щоб вона заповнила заяву, порозписувалась на всіх бланках, адже це обов’язкова процедура, що проводиться у паспортному столі. Це вдалось вже зробити. Тепер лишилось чекати, коли ж будуть готові документи.
Але головні труднощі полягають не в цьому. Навіть якщо у хворої буде паспорт, без її згоди або дозволу опікуна, ніхто не має права поміщати її у спеціальний інтернат, де перебувають люди з подібними захворюваннями. «Я намагався її вмовити, щоб вона погодилась піти в інтернат, але хвора категорично відмовляється, аргументуючи це тим, що вона нормальна і в неї є, де жити», – розповів Олег Павліківський. Тепер уся надія на те, що вдасться знайти їй опікуна, з дозволу якого її заберуть у спеціальний заклад. І ним може стати племінник хворої, але він не хоче брати на себе такої відповідальності. Хоча й працівники соціальної служби сподіваються, що вони зможуть його вмовити.
Не слід забувати, що скоро осінь, а за нею й зима, а у квартирі хворої немає ні води, ні світла, а головне, що важливо на цей період – газопостачання. Тепла не додадуть і розбиті вікна. А жінка скоро повернеться додому, тому, можливо, вдасться до цього часу вирішити ситуацію і допомогти їй, бо як писалося в тому листі, що надійшов з Америки і став приводом для написання матеріалів, - «людина не повинна жити гірше собаки».
Просмотрено: 631 раз
