Кандидат у народні депутати України Микола Петренко назвав три основні причини, чому він не вітає зі святами земляків зі шпальт газет, в ефірі радіо та телебачення
Я постійно читаю пресу Житомирщини. І не втомлююсь дивуватись кількості привітань від кандидатів у народні депутати. Вітають з усім – аби був привід. День населеного пункту, День будівельника, Перше вересня... Список можна продовжувати нескінченно.
Звісно, мене як кандидата у народні депутати також запитують: а чому ви не поздоровляєте? Мовляв, усі привітали, а ви – ні. Це ж якась неповага до виборців. Я вирішив назвати три основні причини, чому не долучаюсь до привітань у пресі. Висвітлити це питання, аби мою позицію розуміли і ви, дорогі земляки, і ті, хто намагається мене із вами посварити.
1. Привітання – замість конкретної програми
Головне для громадського діяча – його ідеї, погляди, цінності, програмні установки. Їх здійснення – мета його діяльності. Коли ж всього цього немає, доводиться вигадувати заміну, за яку проголосували б виборці.
Політики, які не мають конкретних справ і програми, починають вітати. Вітають часто, багато та з будь-якого приводу.
І цьому є своє пояснення. Депутати, які приходять у парламент не для людей, мають єдину мету – підтримувати власний добробут, захищати інтереси свого бізнесу. Їх цікавить кількість власних промислових активів, можливість експлуатувати корупційні схеми та збільшувати кількість нерухомості. Але за таке прості українці ніколи не проголосують. Тому доводиться вигадувати ту заміну, святкову картинку, за яку люди проголосували б. І в цій ситуації чого тільки немає: «Україна, вперед!», «Настав час!», «З нами – майбутнє!». Все це не має жодного конкретного змісту. Але створює ілюзію політичної діяльності.
Зміст – це те, що має вести ідеологічну людину вперед і збільшувати кількість її прихильників. Коли зміст відсутній – його шукають де завгодно. Червоні дні календаря – те, чим, на їхню думку, можна «потішити» своїх виборців.
2. Свято – щоб пам’ятали
Якщо свята існують – отже, потрібно з ними вітати. Приблизно так думають політики напередодні урочистих дат. Інакше як пояснити всю ту, вибачте, божевільню, яка починається напередодні свят?
Одна справа, коли «щастя-здоров’я» зичать офіційні представники влади. Президент, губернатор, мер міста – їх посада зобов’язує вітати. Цілком інша, коли це роблять люди, яких вперше бачиш. У такі моменти приходжу до сумного висновку: або у «геніальності» такої ідеї політика переконало оточення («Треба ж так, як у людей»), або окрім поздоровлення людина нічого зробити не може.
3. Вітання – моветон. Я – за справи!
Втім, я хочу зазначити, що у самому привітанні нічого поганого не вбачаю. Я просто думаю, що особисто моє завдання полягає не в цьому. Я вважаю, що більше користі буде мешканцям Житомирщини від справ, які я роблю, ніж від вітальних слів зі сторінок місцевої преси. Зі щирими привітаннями вправніше впораються ваші рідні та близькі.
Допоки ми, дорогі земляки, віритимемо політикам, які тільки вітають, нічого не зміниться. З екранів телевізорів вони «даруватимуть» квіти жінкам, а дітям – морозиво. А у нас не буде нормальних шляхів, гідного рівня життя, достатніх зарплат і всього того, на що ми заслужили.
Чесно кажучи, я з нетерпінням чекаю того часу, коли привітання стануть моветоном (поганим тоном). Хочу, щоб про політиків дізнавались не за фотографіями поруч із «щастя-здоров’я», а за конкретними справами. Я хочу, щоб політик мав конкретну програму і дотримувався своєї обіцянки виконати її.
Саме тому ви ніде не побачите мого привітання з черговим святом. Справа не у тому, що я не поважаю вас і не хочу казати вам теплих слів – ні. Маю інший принцип – повагу і приязне ставлення доводити конкретними справами. Впевнений: тільки тоді у нашому краї буде добробут!
Просмотрено: 636 раз
