«Якби я мала фарби, щоб змалювати своє життя… Скільки всього пережито і голод, і війну, і життєві бурі. Нікого вже в мене не залишилось з рідних. Чоловік помер і діти теж, залишилась я сама в хаті яку щойно збудувала. Мені мої дівчата казали, щоб я не йшла в інтернат поки можу сама ходити, а потім я попала сюди» - розповідає 88-ми річна Надія Розгон, мешканка Бердичівського геріатричного пансіонату з якою нашим кореспондентам вдалось поспілкуватись під час концерту до Дня людей похилого віку.
Захід відбувся у п’ятницю, 28 жовтня, у будинку престарілих. Старенька сиділа навпроти входу в актовий зал і слухала, як співають артисти міського Палацу культури, які саме того дня завітали з святковим концертом до стареньких в інтернат.
Більшу частину світу довкола себе бабуся сприймає на слух, оскільки частково втратила зір десять років тому. З її неквапливої розповіді поступово вимальовується життя, яке вона прожила. Спогади про Велику Вітчизняну війну й досі викликають сльози на її очах. Важко навіть описати емоції пані Надії, яку зовсім юною дівчиною забрали на роботи в Німеччину. Вона й досі пам’ятає смак картоплин, які вдавалось крадькома від наглядачів витягти з котла і з’їсти розділивши навпіл з подругою. Після війни повернувшись в рідне село на Любарщині, пішла працювати дояркою в колгосп. Де й пропрацювала понад тридцять років. Чоловік і двоє дітей померли і старенька залишилась сама господарювати.
І почалось… Пішла копати картоплю – поранила ногу і відтоді потрапляла в лікарні регулярно. Бачачи, що хвороби і вік беруть своє, запропонувала одному чоловіку хату в обмін на довічний догляд, але він не погодився. А натомість попрохав продати хату, але на такі умови вже не була згодна бабуся. Чоловік виявився нечистим на руку і спробував відібрати хату попросивши когось просто підсунути бабці потрібні папери.
Коли старенька дізналась, що її хата вже їй не належить, за її словами вона осліпла: «Ніби обухом по голові вдарили і з того часу я нічого не бачу» - розповідає вона. За її словами так вона й опинилась в пансіонаті, аж у Бердичеві. Своїм життям в будинку пристарілих вона цілком задоволена, а на запитання чого їй не вистачає найбільше сумно посміхається «Очей».
Таких як ця старенька в геріатричному пансіонаті багато і в кожного своя історія, з якої можна написати цілу книгу. Їх історії об’єднують їх, мов одну родину. Родину, яка відбудовувала країну в післявоєнні роки, піднімала на ноги цілі покоління.
З щирими словами та подарунками завітали в пансіонат Олег Павлюківський, начальник управління праці та соціального захисту населення, Микола Климчук, заступник, голови РДА, Алла Машталір, представницю головного управління соцзахисту та кандидат в народні депутати Олександр Ревега.
Просмотрено: 667 раз
