"Від суми та від тюрми не зарікайся", - каже народна мудрість. Звісно, ніколи не знаєш, де знайдеш омріяний скарб чи опустишся долілиць. Очевидно, що знаходить якраз той, хто шукає. При цьому, таке твердження можна застосувати і до суми, і до тюрми. Погодьтесь, що у буцигарню потрапляють, насамперед, ті, хто веде, скажімо так — не дуже законний спосіб життя.
Прикладів цьому є чимало. Особливо добре про них знають не тільки ті, хто опинився по “той” бік закону, а й той, хто за родом своєї служби покликаний охороняти в’язнів. Яких лише історій не наслухаються і не надивляться вони за час роботи у пенітенціарних закладах. Здавалося б — хто, як не вони мають знати ціну свободи і життя за колючим дротом. Здебільшого, так і є. Та бувають і прикрі протилежні приклади. Один із таких на власному життєвому досвіді відчув вже колишній молодший інспектор відділу нагляду і безпеки Райківської колонії, сержант внутрішньої служби В’ячеслав Володимиренко (анкетні дані змінені). В одну мить він перетворився із охоронця засуджених у, спочатку — підсудного, а згодом - і зека. При цьому, таку долю він обрав цілком свідомо.
Історія його “падіння” розпочалася ще в останні дні 2011 року. Певно, маючи намір добре відсвяткувати прихід нового 2012 року, один із засуджених Райківської колонії на прізвисько “Студент” - Віктор Дмитренко (анкетні дані змінені) - вирішив, що не обійтись без “наркоти”, на яку присів ще на волі (на той час чоловік вже понад два роки відбував покарання, а загалом має тюремного “стажу” вже майже чотирнадцять років. Зрозуміло, що знайти “зілля” за гратами практично неможливо. Хіба-що, заручившись підтримкою когось із персоналу колонії, можна спробувати отримати дурман з волі. Так Віктор і вирішив зробити.
Невідомо, за якими критеріями він обирав собі “помічника” і наскільки довго його умовляв піти на такий крок, та, зрештою, добровільним сподвижником Дмитренка став якраз В’ячеслав Володимиренко. Очевидно, що тоді ще сержант діяв не безкорисно і назвав свою ціну — 100 гривень за флакон ацетильованого опію. На тому й зійшлися.
За умовами угоди між чоловіками Володимиренко мав пронести у “зону” згаданий флакон (його попередньо вручили чоловікові посередники, які були на волі) і передати його Дмитренку на центральній алеї колонії якраз за кілька годин до дзвону новорічних курантів. Здавалося, чоловіки врахували все, крім одного: при проходженні на територію колонії охорона перевіряє не тільки сторонніх осіб, але й навіть працівників установи. Саме під час такого догляду у нього і виявили наркотик.
А далі було слідство, суд та, зрештою, вирок, винесений кілька днів тому. Судили і колишнього працівника колонії, і його підопічного - обох за незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу. Крім того, колишнього сержанта віддали під суд ще й за зловживання владою та службовим становищем. “У судовому засіданні обидва підсудні свою вину визнали повністю. Стверджували, що розкаюються. Призначаючи покарання чоловікам, суд враховував і ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, і особи винних, і обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. Зважаючи на всі наведені фактори, обох підсудних засудили до реальних термінів ув6язнення”, - розповів нашим журналістам державний обвинувач Бердичівської міжрайонної прокуратури Олексій Мохорот.
Таким чином, Дмитренко до своїх п’яти років, присуджених йому за попереднім вироком, отримав ще два. Так само і Володимиренко приєднався до когорти в’язнів — два роки і три місяці йому доведеться провести за гратами. Саме стільки колишній сержант отримав за бажання “допомогти” засудженим. Більше того, тим же вироком суд конфіскував у В’ячеслава Володимиренка половину його майна.
Отак от буває — ціною свободи та зламаного подальшого життя стали всього лише сто гривень від Студента, на які спокусився сержант.
Бердичівські новини