Відкритий лист журналіста до народного депутата: Ви не змусите нас мовчати

Один раз - випадковість, два - збіг обставин, а три - це вже система. Істина, яку не треба доводити, бо її чув і відчував на собі кожен, хоч раз у житті. Добре, коли йдеться про щось приємне, але буває і навпаки.

Шановна пані депутат! Шановна за посадою, а не за ставленням до Ваших людських чеснот. Бо спочатку нам здавалося, що той, перший, прикрий момент п’ятирічний давнини був лише неприємним епізодом. Я, як керівник колективу, до останнього вірив, що Ви — мудра і толерантна жінка...

Пам’ятаєте наше перше заочне знайомство майже п’ять років тому, під час президентського виборчого процесу? Тоді я й гадки не мав, що існує такий народний депутат. Але дзвінок із погрозами майже опівночі змусив дослідити більше інформації про Вас. Цікаво ж було знати, що це за народний депутат, який обіцяє “пустити мою сім’ю по світу, а всі виручені кошти від продажу мого майна передати у дитячий будинок...”. За п’ять років з того часу я так і не нажив майна, яке могло б Вас зацікавити. Але маю таку журналістську звичку: записувати всі телефонні розмови підозрілих людей, а потім зберігати їх необмежений строк... Тому, при потребі (якщо ви вже забули про ту розмову), ми можемо легко освіжити пам’ять.

А пам’ятаєте другу нашу розмову і Ваші подальші глибокі вибачення, які відбулися рівно два роки тому з подібними погрозами? До речі, знову під час виборів, тільки парламентських.  Тоді все списали на те, що брехливу інформацію вклали Вам у вуха Ваші ж помічники. Хотілося в це вірити, але дивлячись, що у подальшому Ви так і залишили цих брехунів у своїй компанії, здається, що Вам це підходить. Ну хіба гоже народному депутату тримати у своїй компанії судимого депутата, який всіляко ховав свою судимість? Або ж платити по дві тисячі доларів недовченому юристу, продажному журналісту (цими сумами він хизувався не тільки переді мною, але багатьма іншими відомими мені і Вам бердичівлянами), який спочатку розголошує таємницю усиновлення на сторінках свого видання, а потім стверджує з екрану телевізора, що “він — Бог, і може робити з бердичівлянами все, що завгодно”?

Та, виявляється, все те були квіточки. Ягідки з’явилися зараз. Я  розумію Вашу особисту ненависть до мене. Така вже робота у журналістів: не всім ми можемо подобатися: маємо публікувати не тільки проплачені Вами статті і не мовчати, якщо Ви того забажаєте. Каюсь, був і такий випадок: промовчали, що це саме Ваш подарунок вбив навесні минулого року маленьку дівчинку, бо дуже вже Ваші помічники про це попросили.

Тепер все буде по-іншому, прийшло усвідомлення того що люди мають знати ВСЮ правду, у тому числі: і про часті Ваші зміни політичних настроїв, залежно від того, який лідер перебуває у тренді саме у цей момент, і про Ваші голосування за тих чи інших прем’єрів, і про забудькуватість при підготовці тих чи інших законопроектів, і ще багато про що...

Що я не мовчатиму, знаєте і Ви... Саме тому мене не здивував раптовий, за півтори години, виклик до військкомату понад тиждень тому, та ще й без повістки. Думали, буду тікати, ховатися? Ні, я прийшов, бо маю громадянську свідомість і власну життєву позицію... Ви ж добре знали, що коли мене заберуть, це означатиме кінець “Бердичівських новин”, хай тимчасово, на кілька місяців. Але ж Вам саме це й потрібно: щоб я мовчав саме ці два місяці...

Не минуло і тижня, як у ЗМІ, підконтрольному Вашому помічнику (тому, що по дві штуки баксів від Вас отримує. А чи податки з цього платить?), вийшов відвертий наклеп про мене з вимогою до прокуратури: розібратися зі мною. У протилежному випадку, пообіцяли залучити до процесу Генеральну прокуратуру... Розрахунок простий: масштабна перевірка, звичайно, на деякий час може зупинити ЗМІ, які говорять правду, в тому числі — про Вас. Та разом з тим, Ви дуже добре розумієте, що перспективи у звинувачення — жодної.

Що наступне, пані депутат? Рейд податкової чи ВДСБЕЗ, підкинуті у кишеню наркотики, ДТП, грабіж посеред вулиці з ударом по голові, пожежа у редакції чи щось більш вишукане?  Для Вас же головне — зупинити мене, хай тимчасово...

Чому Ви так мене боїтеся? Я не Ваш опонент, не ворог і навіть не конкурент (бо не збираюся балотуватися у депутати)... Чого ж Ви так боїтеся? Просто робіть свою роботу, робіть чесно, без обману, без кулуарних домовленостей, турбуйтеся про виборців, які свого часу повірили у Вас. Робіть, і про це ми теж будемо писати. Повірте, журналісти здатні відрізнити правду від фальші. І якщо Вам не буде за що боятися, то й журналісти перестануть бути загрозою...

Пані депутат, доки не називаємо Вашого імені. Впевнені, що Ви і без цього все зрозумієте і зробите відповідні висновки...