Чергова сесія Бердичівської районної ради відбулась минулої п’ятниці синхронно з такою ж сесією депутатів Бердичівської міської ради. Але, на жаль, крім спільного часу проведення депутатських зібрань, нічого, що могло б поєднати, народних обранців сусідніх територіальних громад на кшталт нещодавньої спільної ратифікації угоди з ЄС, в Бердичеві не відбулось. Оскільки, про перебіг міської сесії річ іде в сусідньому матеріалі, то я зупинюсь детальніше на розповіді про районну раду, депутатом якої являюсь вже четвертий рок поспіль.
За чутками, які ширились серед депутатів напередодні проведення сесії, саме в цей день колишні районні регіонали планували здійснити контрреволюцію. Саме вони зініціювали включення в порядок денний питання про вибори заступника голови районної ради і хотіли провести на цю посаду «свою» людину, а за більш радикальними чутками, ще й збирались оголосити про недовіру до нині діючого голови ради.
Та Костянтин Мулярчук (голова райради, обраний після Революції Гідності) підготувався зустріти контрреволюціонерів ще на дальніх підступах до сесійних крісел. Перед входом до будівлі РДА місцеві самооборонці та бійці Правого Сектору виставили символічні кордони з плакатами, щитами і битами та приготували нещодавно апробоване в Києві ноу-хау – люстраційний сміттєвий бак. Можливо, саме тому більшість колишніх регіоналів в підсумку на сесії не з’явилось, ні про яку недовіру ніхто говорити не став, і навіть тишком-нишком забули про вибори заступника голови райради.
Відчувши себе у безпеці, головуючий не поспішаючи розпочав роботу чергової сесії. І так вона вже не поспішала, ця робота, що залу спочатку покинули воїни, які прибули до Бердичева в короткочасну відпустку із зони АТО, потім інші громадські активісти, потім гості, присутність яких не являється обов’язковою, а потім і частина самих депутатів. П’ятеро членів лічильної комісії (раз обрали таку кількість, значить все-таки готувались до таємного голосування за заступника) в деякі моменти рахували не стільки голоси «за» чи «проти», скільки перераховували, чи є ще кворум у залі.
Найбільше дискусій (якщо можна назвати таким словом неспішні доповіді виступаючих і риторичні питання, які задавали присутні по їх суті) викликав симбіоз бюджетних питань та обговорення проблем, пов’язаних з утриманням будівлі, в якій проходило засідання. Корінь проблем один – відсутність грошей. Коштів не вистачає ні медикам, ні педагогам, ні самим держчиновникам на воду, тепло і світло для свої кабінетів.
Комунальне підприємство, яке відповідає за сторожів, та прибиральниць офіційно оголосило, що з 11 листопада припиняє прибирати і охороняти будівлю. Борги накопичувались давно, лише за тепло район винен міському «Теплокомуненерго» майже триста тисяч гривень. А все тому, що державні відділи і управління не сплачують за комунальні послуги, бо не мають відповідних бюджетних призначень. Додали боргів і деякі комерційні структури, яких колишній голова РДА впустив до будівлі без жодного сплаченого за оренду карбованця.
Більшість сільських голів мужньо сиділи майже до останніх «акордів» сесійної симфонії, і напевно, слова «абсурд» і «цирк», були найбезобіднішими в їхніх думках і помислах. Просто чим далі, тим стає очевиднішим, що така територіальна одиниця, як район без центру абсолютно непотрібна для жителів сільських громад. Ні депутати районної ради, ні чиновники районної адміністрації майже не впливають на реальні процеси, які проходять в селах. Вони лише проводять процес перенесення коштів з державного бюджету (дотацій, трансферів, субсидій, тощо), до їх фактичних споживачів (працівників бюджетної сфери, пенсіонерів та численної армії пільговиків).
І тепер, повертаючись до початку статті, можна припустити, що найкращим виходом із ситуації, що склалася, могла б стати угода про об’єднання міста і району. Навіть на сьогоднішній день законодавство дозволяє це робити громадам приміських населених пунктів, до яких можуть доєднатись наступні за ними, а завтра адміністративна реформа та децентралізація, зробить цей крок безальтернативним.
Просмотрено: 664 раз
