Останньої суботи листопада, Україна поминає жертв Голодоморів 1932-33 років та політичних репресій. Цього року ця сумна дата припадає на 22 листопада. У 30-ті роки ХХ століття Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство сплановане тоталітарним режимом задля винищення українців, як нації. З квітня 1932 по листопад 1933, тобто за 17 місяців в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933, тоді помирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч - щодня. Всього, за неповними даними, від голоду померли від 7 до 10 мільйонів чоловік, з них 3 мільйони – діти.
Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Найбільше постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська та Житомирська області, середній рівень смертності населення тут був вищим у 8-9 разів.
На знак вшанування пам’яті жертв Голодоморів та репресій, цими вихідними відбудуться години-реквієми, молебні, покладання квітів до меморіалів та запалення свічок в оселях, адже ця трагедія торкнулася кожної родини. Важливо пам’ятати свою історію, особливо, її криваві і страшні сторінки, бо забувши минуле ми не зможемо мати майбутнього. Саме тому історію повинні знати, ті кому доведеться будувати нове суспільство і життя – наші діти.
Напередодні Дня вшанування жертв Голодоморів та репресій у всіх навчальних та освітніх закладах відбуваються тематичні уроки та заходи на яких учням нагадують про трагедію українського народу.
Основною причиною нестачі продуктів на Бердичівщині, - розповідають дітям працівники міської бібліотеки, була примусова колективізація та планові сталінські завдання збільшення хлібозаготівель, карткова система розподілу продуктів за обмеженими пайками. Під час години жалоби «Нехай нагадує свіча», що відбулась у бібліотеці, учні дізнались про хронологію подій під час голодомору 32-33 років в місті та районі.
З 1932 року в місті було введено зниження норм видачі хліба. Наприклад для робітників заводу «Прогрес» давали по 500 гр. хліба на день, для працівників взуттєвої фабрики – 400, а для студентів технікуму лише 300. У місті спостерігались випадки вживання в їжу собачого м’яса. Нестача продуктів харчування виганяла людей з міста, вони переїжджали в Москву та Ленінград, де ще можна було купити продукти.
На дев’яти підприємствах Бердичева люди пухли від голоду, у дитячому будинку померла 31 дитина. У січні 1933 року норма видачі хліба для працівників ще раз була зменшена – на швейній та панчішній фабриці 10 днів давали по 200 гр. хліба на день, ситуація ускладнювалась ще й затримками зарплат. Їжу бердичівляни ховали в стінах, роблячи їх подвійними і засипаючи в них зерно, а вночі варили з нього якусь кашу, прибираючи все, щоб не залишилось ні сліду, хліб випікали з буряків та бур’яну. Зі слів очевидців тих страшних подій, на міському базарі під час голодомору продавався холодець зварений з людських кінцівок, люди вмирали на дорозі, трупи довго лежали просто неба.
В селах району ситуація була ще страшнішою, ніж в місті, там вимирали цілі родини. Були зафіксовані випадки людоїдства. Найбільше померло людей в селах Старий Солотвин – 486 чоловік, Садках - 250, Великих Гадомцях – 207, Реї – 230. Для порівняння: під час Великої Вітчизняної війни в селі Озадівка, Бердичівського району загинуло 160 жителів, а під час голодомору – 700.
Проникливі виступи працівників бібліотеки та юних артистів, що читали вірші, розповідали короткі уривки з творів, до глибини душі вразили дітей та дорослих присутніх на заході.
«Трагедія, що чорною смугою прокотилась українськими землями не повинна бути темою політичних чи інформаційних спекуляцій, як це на жаль прийнято у нас. Це історія, яку не викреслиш і не забудеш, бо ми є нащадками тих, хто загинув у тяжких муках. Ми повинні пам’ятати минуле і вірити в краще майбутнє» - відзначив один з учнів.
Просмотрено: 625 раз
