Дежавю кандидата на посаду Бердичівського міського голови Володимира Пономарчука

Зупинятися на кандидатурі Василя Мазура ми зараз не будемо - він керує Бердичевом вже чотирнадцятий рік і бердичівляни добре знають його і про його справи (навіть мобільний телефон мера давно відомий усьому місту). 

Натомість, Володимир Пономарчук, хоча фігура у Бердичеві і відома (певною мірою), та останні чотири роки він перебував, можна сказати, у політичному затінку. Тож, ми вирішили більш детально зупинитися сьогодні саме на його персоні: бердичівляни мають право знати, хто претендує на те, аби називатися очільником громади. 

Очолив «клуб по бізнес-інтересах»

Володимиру Пономарчуку – 58 років. Згідно оприлюдненої біографії, має 35 років трудового стажу. Вісімнадцять з яких він працював у органах місцевого самоврядування, 13 – на заводі «Прогрес» і чотири - в освіті, заступником директора Бердичівського коледжу промисловості, економіки і права. У 2012-2014 році він був ще й помічником народного депутата України Анжеліки Лабунської. 

Не розірвав зв’язків з екс-парламентаркою Володимир Пономарчук і нині: щойно вона очолила обласну організацію партії «Батьківщини», як він (до того – безпартійний), став на чолі міської організації «Батьківщини». Примітно, що за місяць до того, як Анжеліка Лабунська опинилася у «Батьківщині», Володимир Пономарчук мав негативне ставлення до партійців взагалі, про що він зовсім нещодавно (у серпні цього року) заявив в інтерв’ю репортерам інформаційного бюлетеня громадської організації «Громада і закон» (яку він тоді очолював), і котру доставили у поштові скриньки бердичівлян безкоштовно. «Я завжди був осторонь політики. Партійні структури більше схожі на клуб по бізнес-інтересах, і їх справи в повній мірі не відповідають очікуванням людей на зміни у суспільстві. Постійні корупційні скандали у владі – підтвердження моєї думки», - заявляв Володимир Пономарчук. 

А вже за місяць потому Володимир Пономарчук «раптово» сам опинився у політиці. Його поява теж викликала гучний резонанс: через звістку про те, що ця людина має очолити міську організацію «Батьківщини», всі депутати міської ради, які входили на той момент до фракції «Батьківщина», написали заяви про вихід не лише із фракції, але й з партії. Люди, відзначимо, далеко не пересічні у Бердичеві: більшість із них – справжні авторитети, депутати кількох скликань. 

Більше того – саме вони й створювали цю організацію у місті понад десять років тому. Були з партією не лише під час злетів, але й у важкі часи. Не залишили вони партію навіть тоді, коли лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко опинилася у немилості до режиму Януковича, а згодом - за гратами. Чого не скажеш про нинішнього керівника обласної «Батьківщини» та теперішнього куратора Володимира Пономарчука Анжеліку Лабунську. Вже за місяць після арешту Юлії Тимошенко у 2011 році тодішній народний депутат Лабунська залишила фракцію «Блоку Юлії Тимошенко» у парламенті, отримавши за це від Віктора Януковича звання «Заслуженого юриста України». Одночасно із Анжелікою Лабунською аналогічне звання мав отримати інший бютівець – Сергій Міщенко, але він знайшов у собі мужність відмовитися від подачки Януковича. 

То що ж змусило бердичівських «батьківщинців» у повному складі залишити фракцію тепер? Певно, вони щось більше знають про Володимира Пономарчука, аніж ми з вами, раз не захотіли знаходитися з ним в одній партії. 

Звільнення «за власним бажанням»

У жовтні 2011 року Володимир Пономарчук несподівано, на перший погляд, був звільнений з посади заступника міського голови, на якій пропрацював багато років. На той час він займався питаннями житлово-комунального господарства. Зараз у засобах масової інформації, підконтрольних бердичівській «Батьківщині», активно нав’язується думка про те, що це було звільнення за власним бажанням. Імовірно, вже у найближчі дні з’явиться і пояснення того, звідки взялося це «бажання» - певно, казатимуть, що був не згоден з методами управління міського голови Василя Мазура. 

Ми вирішили дещо освіжити у пам’яті бердичівлян події, які відбувалися чотири роки тому, і які передували звільненню Володимира Пономарчука. Для цього багато не треба: архіви журналістів – нетлінне джерело інформації. 

Отже, звільнення Володимира Пономарчука з посади заступника міського голови «за власним бажанням» - перша неправда. Офіційна причина звільнення, вказана в офіційних документах – «за згодою сторін», про що просив сам Володимир Пономарчук. 

Друга неправда полягає у тому, через що, власне, звільнився Володимир Пономарчук. Не за власним бажанням – точно. На сесії міської ради він пояснив депутатам (заступників мера звільняє не особисто міський голова, а сесія), що не може далі працювати за станом здоров’я. Це пояснення залишилося не тільки у пам’яті депутатів, але й у телевізійних архівах. Діагноз на сесії озвучений не був, але він мав би бути справді серйозним, аби змусити людину вдатися до такого кроку. Тим не менше, Володимир Пономарчук не довго залишався безробітним. Дуже швидко він став заступником директора Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права. Термін між двома роботами – достатній, аби вилікувати нежить або діарею. 

Доручення - догана - звільнення

Очевидно одне: якісь слова Володимира Пономарчука є, м’яко кажучи, недостовірними: чи тодішні перед кількома десятками депутатів міської ради про хворобу, чи нинішні – про справжні мотиви звільнення з посади заступника міського голови. У будь-якому випадку щось з цього - брехня. Хай і, на перший погляд, незначна. Та коли людина збрехала у дрібниці, чи не обманює вона в іншому?

Можна було б на цьому поставити крапку. Але, імовірно, у звільненні Володимира Пономарчука є інші, справжні мотиви, про які варто нагадати нашим читачам. До звільнення з посади Володимир Пономарчук отримав кілька доган від міського голови Василя Мазура за невиконання доручень і розпоряджень. Наприклад, у липні 2010 року Володимир Пономарчук одержав догану у зв’язку з неефективною роботою тепломережі, недостатні розрахунки за спожиті послуги та неналежний контроль. Протягом 2010 року Володимир Пономарчук кілька разів отримував доручення завершити до кінця того року будівництво фільтрувальної станції та обіцяв журналістам розпочати спорудження очисних споруд. Однак, ні того, ні іншого він не виконав. 

Тимчасове відсторонення

Не змінилася ситуація й у 2011 році: фільтрувальну не добудували, очисні навіть не почали. До осені ситуація взагалі стала критичною. Незважаючи на наявність відповідних коштів, керівництво водоканалу з незрозумілих причин гальмувало будівництво фільтрувальної станції. Критичним був стан із розрахунками споживачів, а саме підприємство опинилося у складній економічній ситуації. У зв’язку з цим директор водоканалу Микола Ревуцький був відсторонений від посади і переведений на посаду заступника директора водоканалу із будівництва – до закінчення спорудження фільтрувальної станції. 

Натомість, на засіданні виконавчого комітету, де озвучили таке рішення, було поширено й іншу інформацію: Володимир Пономарчук теж тимчасово відсторонений від виконання обов’язків заступника міського голови. Причиною стало, як тоді пояснювали, систематичне невиконання, останнім часом, доручень мера. У тому числі – щодо з’ясування причин критичного стану, у якому опинився водоканал. Тоді, за рішенням міського голови, було створено робочу групу, до складу якої увійшли фахівці різних напрямків. Очолив її Володимир Пономарчук. До обов’язків робочої групи входила не лише перевірка фінансово-господарської діяльності водоканалу, виявлення причин, через які підприємство опинилося у складній економічній ситуації, але й надання конкретних пропозицій виходу із кризи. «Якщо Володимир Пономарчук сам не проявляє такої ініціативи, то я створюю для цього спеціальну робочу групу», - відзначив тоді міський голова Василь Мазур. Було акцентовано увагу на тому, що розпочинати, проводити і закінчувати свій робочий день Володимир Пономарчук має на водоканалі, а не у своєму робочому кабінеті. А щоб йому ніщо не заважало виконувати це доручення, його обов’язки було перекладено на іншого заступника – Сергія Онофрійчука. На виконання доручення мера та діяльність робочої групи було дано рівно місяць – до 25 листопада. 

«Я хотів би, щоб всі мої друзі, колеги, підлеглі, зрозуміли: я хочу бути переконаний, що до моїх доручень, як міського голови, ставляться серйозно та відповідально. І їх виконують. «Охоронних грамот» ніхто нікому не давав, тож не треба плутати людські відносини із робочими питаннями. Мені не потрібні гарні доповіді на засіданні виконкому, бо населенню потрібні конкретні результати», - наголосив тоді Василь Мазур. 

Доручення – догана – звільнення-2

Вже через три дні відбулася позачергова сесія міської ради (це при тому, що чергова проходила за день до цього), на якій Володимир Пономарчук повідомив про свою «хворобу» та намір звільнитися. 

Збіг? Можливо. Справді хвороба? І це можливо. Хтось скаже – буває. Та історія, виявляється, має властивість повторюватися, хоч і у видозміненому варіанті. Кілька тижнів тому (це вже говорим про теперішній час) Володимир Пономарчук звільнився із посади заступника директора Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права, отримавши перед цим догану від свого керівника за …невиконання доручень. При цьому, за день до написання заяви про звільнення Володимир Пономарчук отримав догану від керівництва …за невиконання доручення щодо підготовки майстерні коледжу до початку навчального року. Отримавши чергове таке доручення після догани і новий термін для його виконання, Володимир Пономарчук просто написав заяву про звільнення. Свій крок публічно, у присутності кількох свідків, пояснив тим, що не має далі змоги працювати у зв’язку з сімейними обставинами…

Нічого не нагадують ці події? Коментарі, як кажуть – зайві.

Зверніть увагу на біографію Володимира Пономарчука. Йому, як вже згадувалося – 58 років. Все своє життя він працював лише у трьох місцях. Але ніколи не був на провідних ролях. Скрізь – заступником: і начальника управління забезпечення якістю, і міського голови, і директора коледжу. Тобто, він не приймав самостійних рішень. І ось раптом вирішив стати першою особою у місті. Невже, нарешті, прийнято самостійне рішення? Можна було б у це повірити, якби не кілька але…

Ми навели тільки два приклади того, як поводився Володимир Пономарчук, коли перед ним ставилися конкретні завдання і терміни для їх виконання. Замість того, щоб взятися до роботи і виконати через «не можу», Володимир Пономарчук просто звільнявся з роботи. Можна було б й у хворобу повірити, якби Володимир Пономарчук з крісла заступника мера не перебрався майже одразу у крісло заступника директора колледжу; й у сімейні обставини, які не дозволяють облаштувати майстерню, якби після звільнення екс-заступник директора навчального закладу не став одразу головою міської організації політичної партії. 

А може відповідь потрібно шукати у тезах, які активно поширюються нинішніми інформаційними рупорами «Батьківщини», зокрема, інтернет-виданням «Бердичів.біз»? «Навіть, на політичному поприщі він залишається вірним своїм принципам і поглядам, на відміну від своїх конкурентів. З 2012 року і по цей час, пліч-о-пліч, Володимир Пономарчук співпрацює з Народним депутатом України Анжелікою Лабунською. І нині, він очолив місцевий осередок ВО «Батьківщина», де головою обласної організації є Анжеліка Лабунська», - йдеться у повідомленні «Бердичів.біз». Про вірність своїм принципам і поглядам на політичному поприщі ми вже розповідали вище: кілька тижнів тому Володимир Пономарчук називав партії не інакше як клубами по бізнес-інтересах, аж  раптом змінив свою думку. Чи може у нього (або його покровителів) з’явився у Бердичеві свій бізнес-інтерес? Зверніть увагу: щойно на чолі обласної «Батьківщини» опинилася Анжеліка Лабунська, як Володимир Пономарчук (до того – безпартійний), одразу ж очолив бердичівську «Батьківщину». Думку членів місцевої організації «Батьківщини» з цього приводу ніхто не питав, про що свідчить масовий вихід із партії найбільш впливових членів організації. Дежавю кандидата на посаду бердичівського мера Володимира Пономарчука 

Вже з цього можна зробити припущення, що не Володимир Пономарчук приймає особисті рішення, а хтось ним керує.

Звісно, керівниками не народжуються. Цьому треба вчитися, і довго. Чи не запізно у 58 років? Керувати – це не тільки давати розпорядження і вказівки. Це ще й надзвичайно велика відповідальність, вміння миттєво і правильно реагувати у надзвичайних ситуаціях. Чи зможе Володимир Пономарчук вийти на Центральну площу перед кількатисячним мітингом, готовим тебе розірвати, і не лише заспокоїть людей, але й виконає дані їм обіцянки? Чи зможе Володимир Пономарчук у люті морози, коли «Нафтогаз» грозиться перекрити газ місту, віддати у заставу свою квартиру чи будинок, щоб отримати кредит для погашення боргів комунального підприємства? Чи зможе Володимир Пономарчук прийняти рішення і власноруч зірвати пломби на вже опечатаних «Нафтогазом» котельнях, аби люди не змерзли у своїх квартирах, коли на вулиці мінусова температура? Чи зможе Володимир Пономарчук піти всупереч волі, наприклад, губернатора, який віддасть наказ, котрий не відповідає інтересам бердичівської громади?